Покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк

У червні 2009 р. відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» (далі — Завод) заявило позов до закритого акціонерного товариства «Компанія «Приват Інтертрейдінг» (далі — Компанія) про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 1 млн 439 тис. 465 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору на поставку продукції від 24 грудня 2007 р. № 03/08-Р (далі — договір), укладеного з відповідачем, здійснив передоплату в сумі 1 млн 873 тис. 275 грн, проте відповідач здійснив поставку продукції лише частково — на суму 433 тис. 736 грн.

Одночасно позивач вказав, що направив на адресу відповідача листи від 1 грудня 2008 р. № 280/839 та від 11 грудня 2008 р. № 280/851 з вимогою поставити марганцевий концентрат у кількості 1 тис. 500 т, проте відповіді не отримав, відповідач поставку не здійснив. У зв’язку з цим 30 січня 2009 р. позивач направив відповідачу претензію від 29 січня 2009 р. № 250/3-29 з вимогою повернути 1 млн 441 тис. 831 грн у семиденний строк від дня пред’явлення претензії, проте відповідач гроші не повернув.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 30 червня 2009 р. постановив стягнути з відповідача на користь Заводу 1 млн 439 тис. 465 грн основного боргу, 14 тис. 395 грн державного мита, 313 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та повернути із державного бюджету 24 грн зайво сплаченого державного мита.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 24 вересня 2009 р., котру залишив без змін Вищий господарський суд України постановою від 22 грудня 2009 р., скасував зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

В основу постанови касаційного суду покладено висновок апеляційного господарського суду про те, що у зв’язку з відсутністю узгодження сторонами обсягу поставки товару протягом спірного періоду у відповідача зобов’язання з поставки не виникли.

У касаційній скарзі Завод просив скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 25 лютого 2010 р. порушив провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22 грудня 2009 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2009 р., погодився з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для повернення покупцю передоплати на підставі п. 2 ст. 693 ЦК, оскільки у відповідача не виникли зобов’язання з поставки товару.

Проте з таким висновком не можна погодитися з таких підстав.

Господарські суди встановили, що 24 грудня 2007 р. Завод і Компанія уклали договір, за умовами якого Компанія (продавець) зобов’язалась поставити, а Завод (покупець) — купити концентрат марганцевий виробництва відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» в асортименті, за якістю, цінами та в кількості згідно зі специфікаціями, які є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У п. 2.4 договору встановлено, що до 13 числа поточного місяця покупець направляє продавцю попередню заявку на поставку товару на наступний місяць.

Графік та кінцеві обсяги поставки узгоджуються продавцем і покупцем до 25 числа місяця, що передує місяцю відвантаження, та які є невід’ємною частиною договору (п. 2.5).

Отже, договором встановлено обов’язок сторін узгодити обсяги поставки шляхом надіслання покупцем попередньої заявки продавцю на поставку товару на наступний місяць від числа місяця складання заяви й обов’язок подальшого узгодження сторонами кінцевого обсягу та графіка поставки товару покупцю.

Господарський суд встановив, що Завод направив на адресу Компанії листи від 1 грудня 2008 р. № 280/839 та від 11 грудня 2008 р. № 280/851 з проханням запланувати і відвантажити на адресу Заводу марганцевий концентрат у кількості 1 тис. 500 т, проте продавець не узгодив з покупцем кінцевий обсяг та графік поставки, відповіді на листи не надав.

У ч. 2 ст. 693 ЦК встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Одночасно господарські суди встановили, що Завод на виконання п. 4.1.1 договору здійснив передоплату в розмірі 1 млн 873 тис. 275 грн, що підтверджується банківськими виписками від 17 вересня та від 28 листопада 2008 р.

Отже, встановивши, що позивач визначив обсяг поставки концентрату марганцю на січень 2009 р. у розмірі 1 тис. 500 т, а Компанія на порушення вимог п. 2.5 договору не вчинила дій з погодження або заперечення заявленого та оплаченого Заводом обсягу поставки, господарський суд дійшов правильного висновку про порушення Компанією обов’язку з поставки товару та повернення покупцю передоплати на підставі п. 2 ст. 693 ЦК.

Проте Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано законне й обґрунтоване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2009 р., та вказуючи, що підстав для повернення покупцю передоплати згідно з п. 2 ст. 693 ЦК немає, допустив інакше застосування цієї норми у справі, що розглядається, порівняно з аналогічною справою за позовом закритого акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика ім. Карла Маркса» до закритого акціонерного товариства «УкрГаз-Енерго» про стягнення 32 тис. 52 грн, в якій погодився із законним висновком господарського суду про необхідність повернення грошових коштів за умови здійснення покупцем передоплати та невиконання зобов’язаною стороною обов’язку з поставки.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 22 грудня 2009 р. і постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2009 р. підлягають скасуванню, а законне й обґрунтоване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2009 р. — залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України» ^(*)1 щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення господарського суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК ^(*) перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111¹⁹ ГПК ^(*), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Заводу задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 22 грудня 2009 р. та Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2009 р. скасувала, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2009 р. залишила в силі.

¹ Тут так позначаються статті законів України, чинні на час розгляду справи, але які були змінені відповідно до Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій України».