Спір між спадкоємцями учасника товариства з обмеженою відповідальністю та товариством щодо розміру належної їм до передачі у грошовій формі на підставі ч. 2 ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» частки у майні товариства, яка належала спадкодавцю, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства

У квітні 2007 р. Л. та О. звернулися до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ріон» (далі — ТОВ) про визначення у грошовій формі частки майна, яка належала спадкодавцю — учаснику ТОВ, у зв’язку з його смертю.

Позивачі зазначили, що 5 березня 2006 р. загинув В. (чоловік Л. та батько О.), який був учасником ТОВ. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина, яку вони прийняли у встановленому законом порядку. До ТОВ Л. та О. як спадкоємців не прийняли та запропонували одержати частку майна, яка належала їх спадкодавцю В., у грошовій формі — 13 тис. 319 грн. Не погодившись із таким розміром, позивачі просили визначити у грошовій формі частку майна, яка належала їх спадкодавцю В. у ТОВ, у судовому порядку.

Суддя Харківського районного суду Харківської області ухвалою від 3 травня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2007 р., позовну заяву повернув позивачам.

У касаційній скарзі Л. та О. просили скасувати ухвалу апеляційного суду та передати їх позовну заяву до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачам, суддя суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позовну заяву подано з порушенням правил підсудності, оскільки спір виник з корпоративних відносин, а отже, підсудний господарському суду.

Однак із таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК господарським судам, зокрема, підсудні справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно зі ст. 167 ГК корпоративні права — відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, тобто прав особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до тексту позовної заяви в справі виник спір між ТОВ і спадкоємцями його учасника щодо розміру належної їм до передачі у грошовій формі на підставі ч. 2 ст. 55 Закону від 19 ве ресня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» частки у майні товариства, яка належала спадкодавцю.

Таким чином, у справі виник спір не з корпоративних, а з цивільних відносин, тому він підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства, як помилково вважали суди.

Крім того, у ст. 115 та п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК, якими керувався суддя суду першої інстанції, повертаючи позовну заяву Л. та О., передбачено повернення позивачеві заяви в разі, якщо вона підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, однак подана ним до суду з порушенням правил територіальної підсудності. Якщо ж заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК.

Таким чином, суддя суду першої інстанції порушив порядок вирішення питання про відкриття провадження у справі, що відповідно до п. 2 ст. 342 ЦПК є підставою для скасування постановлених у справі рішень та передачі питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, п. 2 ст. 342, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Л. та О. задовольнила частково: ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 3 травня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2007 р. скасувала, питання про відкриття провадження у справі передала на новий розгляд до суду першої інстанції.