Обов’язок службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи у випадках, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі, передбачено ст. 237 України.
Ухвалення рішення про застосування такої відповідальності службової особи на підставі статей 1166, 1191 ЦК України є неправомірним

У січні 2007 р. прокурор Рахівського району (далі — Прокурор) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах відділу освіти Рахівської районної державної адміністрації (далі — відділ освіти) до К. про відшкодування шкоди.

Позивач послався на те, що К. працює на посаді директора Косівсько-Полянської школи № 2 (далі — школа) і своїм наказом від 1 листопада 2005 р. незаконно звільнила з роботи Ш. Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 11 липня 2006 р. поновив Ш. на роботі, стягнув на її користь 1 тис. 700 грн на відшкодування моральної шкоди, 381 грн витрат на оплату проведення експертизи та 100 грн на оплату послуг адвоката. 17 листопада 2006 р. відділ освіти ці кошти Ш. виплатив. Таким чином, К. своїми неправомірними діями заподіяла відділу освіти шкоду.

Прокурор просив стягнути з К. на користь відділу освіти 2 тис. 181 грн.

Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 13 квітня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 р., заяву задовольнив.

У касаційній скарзі К. просила скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що з вини К. було неправомірно звільнено з роботи Ш., а тому відповідно до статей 1166, 1191 ЦК відповідачка зобов’язана відшкодувати відділу освіти заподіяну шкоду в розмірі проведеної ним виплати згідно з рішенням суду — 2 тис. 181 грн.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 237 КЗпП суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Суд встановив, що К. обіймає посаду директора школи, на підставі її наказу від 1 листопада 2005 р. була звільнена з роботи двірник школи Ш. Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 11 липня 2006 р. поновив Ш. на роботі, на її користь стягнув зі школи 1 тис. 700 грн на відшкодування моральної шкоди, 381грн витрат на оплату проведення експертизи та 100 грнна оплату послуг адвоката, а всього — 2 тис. 181 грн, які відділ освіти виплатив Ш. 17 листопада 2006 р.

Встановивши зазначені факти, суд на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК належним чином не визначив характеру спірних правовідносин та не з’ясував, яка правова норма підлягає застосуванню до них, і задовольнив вимоги Прокурора на загальних підставах, встановлених статтями 1166, 1191 ЦК.

При цьому суд не врахував, що К., звільняючи Ш., діяла саме як службова особа — директор школи, а також видів виплат, проведених на підставі рішення суду, та не з’ясував, чи передбачено законом їх відшкодування службовою особою.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог статей 303, 308, 315 ЦПК належним чином не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і залишив його без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. задовольнила: рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.