2011   ‹ інформація про журнал   № 1 (125),  Зміст:   НОВИНИ. ПОДІЇ. ФАКТИ NEWS. EVENTS. FACTS  СУДОВА ПРАКТИКА JUDICIAL PRACTICE   Рiшення у цивiльних справах Decisions in civil cases   За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежилі приміщення в жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України). У результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. При вирішенні позову про визнання незаконними рішень міської ради щодо включення до переліку об’єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації шляхом викупу, підвального приміщення багатоквартирного жилого будинку суд має звернути увагу на зазначені вище положення закону та з’ясувати — чи призначене спірне приміщення для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, чи воно призначене для інших потреб непромислового характеру, обліковане в БТІ як самостійний об’єкт цивільно-правових відносин і до житлового фонду не належить   Статтею 1266 ЦК України визначені правила спадкування за правом представлення. Згідно з нормами зазначеної статті спадкоємцями за правом представлення можуть бути: внуки, правнуки спадкодавця, прабаба, прадід спадкодавця, племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця. Відповідно до ч. 6 ст. 1266 цього Кодексу при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Таким чином, згідно зі ст. 1266 ЦК України до спадкування за правом представлення закликаються саме згадані вище особи, а не їхні нащадки; при цьому обмеження ступеня споріднення не допускається лише при спадкуванні по прямій низхідній лінії, родинність за якою визначається виключно від пращура до нащадка   До правовідносин про визнання права власності на 1/2 частини квартири в порядку поділу майна подружжя, які виникли в 1993 році, суди помилково застосували норми СК України та ЦК України, які чинні лише з 1 січня 2004 р. Так, відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. У ч. 1 ст. 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Спільним майном подружжя є придбане за рахунок спільних доходів рухоме й нерухоме майно, незалежно від того, що один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку, і незалежно від того, на ім’я кого з подружжя це майно придбано. Вирішуючи питання, чи є нерухоме майно, набуте одним з подружжя за договором довічного утримання, укладеного під час шлюбу, спільним майном подружжя, суд також не врахував, що за змістом ст. 425 ЦК УРСР договір довічного утримання не є безоплатним, тому що за умовами договору набувач майна зобов’язується здійснювати довічне утримання відчужувача майна. Оскільки всі витрати за договором довічного утримання здійснюються за рахунок спільних доходів подружжя, то нерухоме майно, придбане на підставі договору, є їхньою спільною власністю. Крім того, такий договір не узгоджується з положеннями ст. 24 КпШС України про роздільне майно    Рішення в адміністративних справах Decisions in administrative case   Ухвалені у справі судові рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з тим, що обраний у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права не відповідає змісту прав управління Пенсійного фонду України щодо відшкодування понесених ним витрат   Спір, предметом якого є рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про застосування санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів, випливає зі здійснення останньою своїх управлінських функцій у сфері державного регулювання ринку цінних паперів, а отже, має публічно-правовий характер і належить до адміністративної юрисдикції. Через це ухвалу суду касаційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд   Рішення у господарських справах Decisions in commercial cases   Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази   Касаційний суд, погодившись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, не звернув увагу на те, що зазначені суди всупереч положенням статей 43, 38 (*), 43 ГПК України не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема: не встановили правовий статус спірної земельної ділянки, порядок управління цією ділянкою, порядок її відчуження; не звернули увагу на наведені в касаційній скарзі Міністерства освіти і науки України доводи про те, що земельна ділянка під студентським містечком з усіма будинками перебуває у користуванні зазначеного міністерства, на яке Кабінет Міністрів України Декретом від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» поклав обов’язок здійснювати функції управління цією земельною ділянкою, та на порушення ст. 35 ГПК України обґрунтував свою постанову посиланням на преюдиціальне значення фактів, встановлених постановою апеляційного господарського суду, яку скасовано   Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно бюро технічної інвентаризації здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а отже, не може бути стороною у справі щодо визнання зазначеного права, оскільки не є особою, від якої відповідне право перейшло, або особою, яка може претендувати на таке право. Тобто позовні вимоги до зазначеного бюро про визнання права власності є такими, що не підлягають задоволенню на підставі ч. 3 ст. 104 ГПК України    Рішення у кримінальних справах Decisions in criminal cases   Згідно з вимогами ч. 2 ст. 358 КПК України засуджений підлягає обов’язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції порушується питання про погіршення його становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. Порушення апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 358, а також ст. 377 КПК України потягло скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд   Огорожена територія підприємства не є сховищем, тому вчинення крадіжки з такої території не може кваліфікуватися за ознакою проникнення в інше сховище   Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України повне або часткове приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком застосовується, якщо засуджений до повного відбуття покарання за попереднім вироком вчинив новий злочин. Вирок суду змінено, оскільки засуджений вчинив злочин після відбуття покарання за попереднім вироком   Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних, психічних чи моральних страждань. Вирішуючи питання про те, чи було умисне вбивство особи вчинене з особливою жорстокістю, слід враховувати, зокрема, спрямованість умислу винної особи на позбавлення життя потерпілого саме у такий спосіб. Без такого умислу сама по собі кількість тілесних ушкоджень, нанесених потерпілому, не є свідченням вчинення вбивства з особливою жорстокістю   У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ AT THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS      Справа «Олюджіч проти Хорватії» Рішення від 5 лютого 2009 р. Case of Olujić v. Croatia Judgment of 5 February 2009   ПРОБЛЕМИ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ PROBLEMS OF JUDICAL-LEGAL REFORM      Марчук Ф.М., Цитович М.М. Пропозиції щодо визначення критеріїв нормування навантаження суддів при розгляді кримінальних справ Marchuk F.M., Tsytovych M.M. Proposals to fix criteria for rationing judges’ workload in trying criminal cases  ТОЧКА ЗОРУ OPINION      Лужанський А.В. Доступ до правосуддя як суб’єктивне конституційне право Luzhanskyi A.V. Access to justice as subjective constitutional right   Клименчук Н.М. До питання змісту і структури генеральної угоди Klymenchuk N.M. On the matter and structure of master agreement   МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКИ INTERNATIONAL RELATIONS