Незалежність
суддів
і моральні
засади суддівської професії
В.В.
Городовенко,
суддя
Мелітопольського міського суду
Запорізької
області
Побудова демократичної, соціальної, правової держави неможлива
без існування в ній сильної незалежної судової влади. Якщо суд як орган,
що розглядає кримінальні та цивільні справи, не буде незалежним, то не
може бути й мови про об’єктивність, неупередженість у вирішенні цих
справ. Проведені в Україні заходи щодо реформування судової системи
ще раз підтверджують, що в державі закладаються міцні підвалини для
формування демократичного суспільства, в якому основними компонентами
державної влади є влада закону, незалежність і неупередженість суду.
Як вірно зазначає В. Тиза, з незалежністю суду тісно пов’язана судова
етика, і важко говорити про одне, не згадуючи іншого. Закон є обітницею,
яка складається з неупередженості [1].
Ставлення до суду як до найсправедливішого органу, що
здійснює правосуддя, у свідомості громадськості формується з уявлень
окремих людей про професійні й моральні якості конкретного судді. Безперечно,
справедливе вирішення справи незалежним і неупередженим судом зумовлюєтьcя
не тільки об’єктивними, а й суб’єктивними чинниками: моральними якостями
самого судді, його здатністю протистояти тиску громадськості, ЗМІ,
всіх, хто намагається втручатись у процесуальну діяльність. У цьому
сенсі слід погодитися з Н. Радутною, яка стверджує, що значна роль у
реалізації фактора незалежності суддів належить рівню правової та моральної
свідомості служителів правосуддя [2].
Отже, не можна говорити про незалежність судді, не враховуючи питання
моральних засад суддівської професії.
На важливому значенні моральних засад у діяльності судді акцентується
увага й у міжнародно-правових актах. Так, у ст. 10 Основних принципів
незалежності судових органів (схвалені резолюціями Генеральної
Асамблеї ООН від 29 листопада і 13 грудня 1985 р.) передбачено, що
судді повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну
підготовку і кваліфікацію в галузі права [3].
Аналогічне положення закріплене і в Рекомендації № R(94)12 Комітету
Міністрів державам—членам Ради Європи щодо незалежності, дієвості та ролі
суддів (схваленій 13 жовтня 1994 р.), у п. 2с якої сказано, що всі рішення
щодо професійної кар’єри суддів повинні грунтуватися на об’єктивних критеріях,
а відбір і кар’єра суддів — на їхніх заслугах, кваліфікації, чесності,
здібностях та вмінні [4].
На важливості для судді моральних якостей наголошував ще Аристотель.
В «Афінській політії» він писав, що суддями можуть бути люди віком старше
тридцяти років за умови, що вони не є державними боржниками і не позбавлені
громадянської честі [5].
Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, слід зазначити, що в
США діє Кодекс судової етики, що містить принципи, яких зобов’язаний додержувати
суддя:
1. Суддя повинен зберігати чесність і незалежність судової влади.
2. Суддя не повинен вчиняти неналежні дії у своїй діяльності і
допускати сумнівну поведінку.
3. Суддя повинен виконувати посадові обов’язки неупереджено
і сумлінно.
4. Суддя повинен регулярно подавати звіти про свої прибутки,
які він отримав за правову та позасудову діяльність.
5. Суддя не повинен втручатися в політичну діяльність [6].
Аналіз цих положень дає можливість дійти висновку, що судді США намагаються
створити правові підстави для усунення будь-яких сумнівів щодо їхньої
справедливості й неупередженості при вирішенні справ (надання звітів
про прибутки), в той же час суспільством створені також можливості для
забезпечення незалежності суду, сумлінного виконання суддями
своїх обов’язків, дотримання присяги судді (належне фінансове забезпечення,
інші соціальні гарантії).
В Англії незалежність суддів була проголошена конституційним
актом 1701 р., відповідно до якого вони призначаються довічно й обіймають
свої посади, «поки поводяться добре». Поряд із політичними і кон’юнктурними
міркуваннями при призначенні суддів прийнято враховувати моральну
та ділову характеристики кандидата. При цьому моральності майбутнього
судді надається велике значення. Природно, що при оцінюванні моральних
якостей виходять із критеріїв загальноприйнятої моралі, хоча таке
поняття, як особиста чесність, враховується в усіх випадках. До поведінки
судді в приватному житті висуваються досить високі вимоги. Так, в одному
випадку було відмовлено у призначенні кандидату на посаду судді у
зв’язку з розбещеним, «диким» особистим життям (святкуючи день народження,
він намагався залізти на колону) [7].
У Канаді ідея розроблення Кодексу судової поведінки для федеральних
суддів виникла приблизно в 1973 р. Її обговорювали майже 20 років, у
результаті чого у вересні 1995 р. Канадська Рада суддів розробила Зведення
принципів судової поведінки, мета якого — допомагати суддям вирішувати
етичні та професійні дилеми, а громадськості — усвідомлювати свої законні
очікування щодо суддів, коли ті виконують державні обов’язки і живуть
як члени своїх громад. Зведення включає такі принципи: обов’язок судді
брати участь у встановленні, підтриманні та забезпеченні додержання
високих стандартів поведінки і самому персонально їх додержувати;
моральна цілісність, гідність та чесність; обов’язок слухати з належним
терпінням, ставитися до людей з повагою; пунктуальність і старанність
тощо [8].
Слушною є думка Д. Притики про те, що для більшості країн світу,
де нагромаджений багатий досвід діяльності незалежної судової влади
і норми професійної етики суддів органічно увійшли в практику та
свідомість представників судових установ, ця проблема, мабуть, не є
такою актуальною, як для держав, що тільки стають на шлях демократичного
вільного розвитку [9].
Як зазначається в юридичній літературі, суддівська спільнота
Росії відчула гостроту зазначеної проблеми на початку 90-х років ХХ
ст. Тоді й виникла ідея прийняття Кодексу честі судді, який би визначив
рамки службової та позаслужбової поведінки судді, його буття всередині
суддівської спільноти і суспільства в цілому [10].
Проблема суддівської етики є досить гострою і для України. Суддею,
тобто особою, яка здійснює правосуддя, може бути не тільки професіонал,
знавець права, а порядна, чесна, високоморальна людина. Доречно зазначає
В. Євдокимов, що процес формування професійного корпусу суддів з високими
моральними якостями дуже складний і водночас ще недостатньо внормований.
Добір кандидата на посаду судді не повинен обмежуватися тільки
складанням кваліфікаційного екзамену з цивільного, кримінального, процесуального
та інших галузей права. Рекомендувати на посаду судді слід того кандидата,
який має не тільки відповідні професійні знання, а й високі моральні та необхідні
для виконання обов’язків судді особисті якості [11].
Аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність
прогалин у цьому питанні. Так, відповідно до ст. 5 Закону від 15 грудня
1992 р. «Про статус суддів» суддя не може належати до політичних партій
та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати додаткову
оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої. Безумовно,
незалежність суду і політичні пристрасті судді є поняттями несумісними,
оскільки інакше нівелюється принцип незалежності суддів та підкорення
їх тільки законові. Але не менш важливими є й моральні якості судді. Проте
названим Законом, у тому числі ст. 7, в якій ідеться про право на зайняття
судової посади, не передбачено відповідних вимог до кандидатів на цю
посаду.
Загальноприйнятою є думка, що ст. 4 Закону Російської Федерації
від 26 червня 1992 р. «Про статус суддів у Російській Федерації», якою
встановлено вимоги до кандидатів на посаду судді (суддею може бути
громадянин Російської Федерації, який досяг віку 25 років, має вищу юридичну
освіту, стаж роботи з юридичної професії не менше п’яти років, не скоїв
вчинків, що ганьблять його, склав кваліфікаційний іспит і одержав рекомендацію
кваліфікаційної колегії суддів), є більш досконалою щодо врахування
моральних якостей. Безумовно, поняття «вчинки, що ганьблять його» є
оціночним, має суб’єктивний характер, проте саме особливий статус
судді вимагає, на нашу думку, визначення на законодавчому рівні вимоги
щодо недопущення таких вчинків кандидатом на посаду судді. Таке положення
має бути передбачене в ч. 1 ст. 7 Закону України «Про статус суддів».
Добір кандидатів на посаду судді — це саме той етап, коли необхідно
зважати на всі чинники, які можуть вплинути на неупередженість майбутнього
судді при здійсненні правосуддя. Тому до складання іспиту в кваліфікаційній
комісії суддів щодо кандидата на зазначену посаду мають здійснюватися
відповідні перевірки, необхідність та порядок проведення яких повинні
бути передбачені законодавством України. Частиною 6 ст. 27 Закону
від 2 лютого 1994 р. «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію
і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» передбачено лише
загальне правило про те, що при вирішенні питання про рекомендацію
кандидата для обрання на посаду судді крім результатів кваліфікаційного
екзамену потрібно враховувати не тільки рівень його спеціальних
знань, а й особисті та моральні його якості.
Згідно із законодавством вперше призначений суддя в урочистій
обстановці складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно
і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя,
підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим». Порушення
суддею присяги є підставою для припинення його повноважень. На жаль,
за останні чотири роки в Україні 40 суддів було звільнено з посад саме
за порушення присяги [12]. У той же час серед
обов’язків суддів, передбачених ст. 6 Закону «Про статус суддів», є
обов’язок не допускати вчинків та будь-яких дій, які ганьблять звання
судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості
та незалежності. Порушення цього обов’язку відповідно до ст. 31 названого
Закону є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Ці дві підстави є дуже схожими з погляду їх фактичного складу,
оскільки здійснення під час виконання своїх службових обов’язків таких
вчинків і дій є не чим іншим, як порушенням суддею присяги (у разі, коли
такі вчинки мали місце поза службовою діяльністю, говорити про порушення
присяги судді проблематично).
Ще наприкінці XIX ст. законодавством Росії було передбачено
можливість звільнення судді за недоліки на службі, які хоч і не спричиняли
усунення його з посади за судом, проте свідчили про невідповідність винного
в них судді становищу, яке він займав, за несумісні з мораллю й негідні вчинки
поза службою [13].
Закріплення у ст. 14 Закону Російської Федерації «Про статус
суддів у Російській Федерації» такої підстави припинення повноважень
судді, як скоєння вчинку, що ганьбить честь і гідність судді або применшує
авторитет судової влади, є досить слушною позицією законодавця.
Вірно зазначає В.Ф. Бойко, що авторитет суду, його рішень багато
в чому залежить і від авторитету судді, оцінки його поведінки — як у
сфері судочинства, так і поза межами судової діяльності[14].
Тому, безумовно, прийняття Кодексу честі судді сприяло б зміцненню
авторитету судової влади в суспільстві.
В Україні з урахуванням досвіду суддівських співтовариств Канади,
Російської Федерації, США та інших держав розроблено тимчасовий текст
Кодексу професійної етики судді, який прийнято за основу 15 грудня
1999 р.
IV 3’їздом суддів України. Тимчасово затверджена 24 лютого 2000 р. Радою
Суддів України редакція цього Кодексу містить 12 статей, які регламентують
основні права та обов’язки судді.
На нашу думку, Кодекс повинен бути доповнений статтею, що передбачає
відповідальність за його порушення, такого змісту:
«Відповідальність за порушення вимог Кодексу професійної етики
судді».
За здійснення посадового чи іншого проступку, що ганьбить
честь, гідність судді, підриває авторитет судової влади, суддя несе
відповідальність відповідно до чинного законодавства при дотриманні
встановлених гарантій його незалежності та недоторканності.
S u m m a r y
The article
is dedicated to
the problem of defining
correlation between judiciary
independence and judicial
ethics, in particular, how state
of legal and ethical
mind influence the
independence of judicial
power at all. Relevant changes to be introduced into the current
legislature pertaining to
ensuring judges’ liability for
violation of requirements of
professional ethics are
proposed and motivated
by the author.