Верховний Суд України
Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні
(доповідь голови Ради суддів України Петра Пилипчука на другій частині VIII позачергового з’їзду суддів України 7 грудня 2007 р.)
12/10/2007

— Шановні делегати з’їзду!

Пропозиції щодо необхідності обговорити на з’їзді суддів питання “Про стан і концептуальні засади судової реформи” були внесені на 1 етапі з’їзду в червні цього року. З тих пір минуло 5 місяців, але за цей незначний час сталися події, які до певної міри зняли гостроту питання.

Ви пам’ятаєте, яку глибоку стурбованість у суддівському корпусі викликав той факт, що до роботи над проектами законів щодо судової реформи не були залучені професійні судді. Ця стурбованість була зумовлена не якимись амбіційними чи корпоративними інтересами суддів.

На переконання суддів України те, що судді не брали участі у підготовці Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права законопроектів призвело до того, що не були враховані реалії нинішнього стану правосуддя. Судді констатували, що реалізація окремих напрацювань Комісії в силу того, що вони мають деструктивний характер, не ґрунтуються на позитивному вітчизняному досвіді та фінансових можливостях держави, не зможе сприяти швидкому подоланню кризових явищ і негативних тенденцій у правосудді та якісному удосконаленню судової системи і судочинства.

Навпаки, реалізація окремих положень Концепції, вважали судді, може призвести до руйнації судової системи або її частин, погіршення функціонування судової влади, послаблення принципу її єдності, віддалення громадян від правосуддя, неадекватного збільшення фінансових витрат на утримання судів.

Наші звернення були почуті Президентом України! У серпні–вересні цього року Президент вніс істотні зміни до складу Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Комісію очолив М.В. Оніщук, до її складу було включено 8 суддів. Комісія в оновленому складі розпочала свою роботу. Зазначу, що співпраця суддівського корпусу з комісією є конструктивною, у значній мірі враховуються ті наші пропозиції, які ігнорувалися попереднім складом комісії, напрацьовуються і ті пропозиції, які спрямовані на перспективу, а також ті, реалізація яких найближчим часом може істотно і позитивно вплинути на стан правосуддя в державі.

Разом з тим, питання про стан і засади судової реформи є актуальними і сьогодні, що й призвело до включення цього питання до порядку денного з’їду. Справа в тому, що і на сьогоднішній день немає чіткого уявлення щодо мети реформи, шляхів її проведення, напряму, в якому треба рухатися.

Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було затверджено “Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”, якою визначено, що метою реалізації Концепції є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд.

Завданнями Концепції, що випливають з її мети, визначено створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі 10 років, визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері, усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу, підвищення статусу суддів у суспільстві, істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів, радикальне поліпшення стану виконання судових рішень, створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів вирішення спорів.

Можна сказати, що мова йде про мету і завдання судової реформи. Думаю, що в цілому із зазначеними положеннями можна погодитися, хоча деякі з них можна було б удосконалити.

Що стосується шляхів досягнення мети, то можна констатувати: на сьогоднішній день чіткого уявлення про них немає.

Перш за все, хочу сказати, що, на моє переконання, судова реформа не буде ефективною, якщо буде проводитися окремо від заходів, спрямованих на розбудову України як демократичної, соціальної та правової держави. Судова реформа має бути головною складовою правової реформи.

Завданнями правової реформи мають бути:

- проведення судової реформи;

- удосконалення законотворчого процесу, підвищення якості законів, приведення їх у повну відповідність з Конституцією України та міжнародним законодавством, системний і концептуально зважений підхід до внесення змін до законодавства, оперативне реагування законодавця на рішення Конституційного Суду;

- удосконалення законодавства, яке регулює економічне життя країни;

- створення громадянського суспільства;

- підвищення якості юридичної освіти;

- подолання правового нігілізму у представників влади; повага до закону і судових рішень має стати нормою у поведінці посадових осіб;

- юридична освіта населення, виховання законослухняності та поваги до закону і суду;

- реформа прокуратури, органів досудового слідства, інших правоохоронних органів, адвокатури, нотаріату та інших споріднених державних і недержавних інституцій, які забезпечують правопорядок, захист прав і свобод людини.

Я думаю, що і без особливих коментарів зрозуміло, наскільки важливо для досягнення мети судової реформи було б здійснення заходів з проведення реформи правової.

Що стосується власне судової реформи, то, на думку суддів України, в подальшому судова реформа має відбуватися шляхом паралельного здійснення перспективних і першочергових заходів.

До перспективних мають бути віднесені ті заходи, здійснення яких пов’язане із внесенням змін до Конституції України. Саме в Конституції мають бути визначені стратегічні та ідеологічні пріоритети судоустрою і судочинства. Якого ж характеру зміни до Конституції треба внести? Звісно ні я, ні Рада суддів України, ні з’їзд суддів України не можуть претендувати на повноту висвітлення цього питання. Врешті-решт це питання політиків і науковців.

Разом з тим, певні міркування у нас є, і на них я коротко зупинюсь.

Перше. Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Але Конституцією України не визначено, які саме органи належать до судової влади (на відміну від органів законодавчої і виконавчої влади), що стало причиною відсутності чіткого та системного бачення стратегії реформи у законотворчому процесі, непослідовних і суперечливих кроків при розбудові судової системи.

Саме у Конституції потрібно визначити як органи судової влади, так і інші органи, покликані забезпечувати діяльність судів, які входять до складу судової системи (можливо до таких органів слід віднести суди, Вищу раду юстиції, кваліфікаційні комісії суддів, органи суддівського самоврядування, Державну судову адміністрацію України, судову міліцію).

Друге. Правильно організована система судів та органів, що забезпечують функціонування судової влади, є однією з гарантій справедливого і ефективного правосуддя в Україні, всебічного та повного судового захисту прав і свобод громадян.

Існуюча система судів загальної юрисдикції, без сумніву, потребує вдосконалення з метою реалізації засад судочинства, визначених Конституцією України, взятих на себе Україною міжнародних зобов’язань щодо забезпечення права кожної особи на захист компетентним і неупередженим судом, а також з метою наближення правосуддя до громадян.

Для забезпечення права особи на розгляд справи в розумний строк, а також інших прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, доцільно побудувати таку систему загальних судів, яка б повністю відповідала потребам суспільства, стала б оптимальною і не була б надмірно дорогою для платників податків.

На моє переконання, більшість з цих питань має вирішуватися не в Конституції, а в законодавстві. Це давало б можливість Верховній Раді оперативно реагувати на зміни, які відбуваються у суспільстві. Наприклад, конституційні положення про те, що вищі суди є вищими органами спеціалізованих судів не дає змоги створити спеціалізовані суди тільки на рівні місцевих судів (наприклад, ювенальні чи сімейні суди могли б створюватися лише на рівні судів першої інстанції). Якщо тільки ми створимо такі суди на рівні першої інстанції, відразу ж відповідно до Конституції необхідно створювати відповідні апеляційні та вищі суди, що не завжди потрібно, але завжди надто дорого. Проблему можна було б вирішити шляхом вилучення з Конституції України положення про вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів.

Суддів, як і раніше, надзвичайно турбує пропозиція, яка підтримується і в Концепції, а також деякими членами зазначеної Національної комісії, про суцільну спеціалізацію судової системи, створення вищих цивільного і кримінального судів, позбавлення Верховного Суду касаційних повноважень.

Таке реформування більш нагадує експеримент над правосуддям, а тому — і над людьми. Адже якихось переконливих доказів тому, що така система працюватиме більш ефективно, немає. Проблеми, які сьогодні наявні у Верховному Суді, в такому випадку просто стануть проблемами вищих судів. Натомість Верховний Суд втратить важелі впливу на практику застосування судами законодавства і не зможе забезпечити однакове застосування законів.

Створення вищих кримінального та цивільного судів призведе до необхідності створити відповідні вертикалі судів, подвоївши кількість існуючих місцевих та апеляційних судів, тобто створення додатково приблизно 700 судів (місцевих і апеляційних). Очевидно, що при цьому треба буде вдвічі збільшити кількість адміністративних посад, кількість працівників апаратів судів, а подекуди і суддів, будувати нові приміщення судів і т.ін.

Створення 4-ланкової судової системи неминуче потягне збільшення строків розгляду судових справ. Про які розумні строки тоді можна буде говорити?

Таким чином, ми зруйнуємо Верховний Суд, але не вирішимо проблем, які є в правосудді.

Третє. Спосіб формування Вищої ради юстиції та кількість членів від кожного суб’єкта, формування її складу в Україні не має аналогів у жодній демократичній державі світу і не відповідає міжнародним рекомендаціям з питань незалежності судової влади, зокрема, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № (94) 12 від 13 жовтня 1994 р. “Незалежність, дієвість та роль суддів”. У зв’язку з цим необхідно внести зміни до ст. 131 Конституції України щодо формування Вищої ради юстиції для того, щоб судді (в тому числі судді у відставці) становили більшість її конституційного складу.

Бажано, щоб таку Вищу раду юстиції очолював за посадою Президент України. За таких умов до повноважень Вищої ради юстиції можна і потрібно віднести призначення (обрання) громадян на суддівські посади з огляду на те, що згідно з вказаними Рекомендаціями орган, уповноважений приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, має бути незалежним від уряду й адміністративних органів.

Вимушений заявити, що суддів України надзвичайно турбує той факт, що деякі політики і члени Вищої ради юстиції намагаються зберегти існуючий порядок створення Вищої ради шляхом дискредитації у ЗМІ всього суддівського корпусу. Невже через кількох негідників у суддівських мантіях можна обливати брудом суддів? А з іншого боку, невже хоча б один суддя був призначений на посаду без подання Вищої ради юстиції? Невже не вона несе відповідальність за формування суддівського корпусу?

Переконаний, що таке обливання суддів брудом зумовлено тим, що інших аргументів на користь збереження існуючого способу формування цього органу просто немає.

Четверте. Необхідно удосконалити положення ч. 2 ст. 130 Конституції щодо повноважень органів суддівського самоврядування, способу їх формування, систему цих органів та організацію їх діяльності. Лише в цьому випадку ми зможемо підвищити ефективність цих органів, привести їх діяльність у відповідність з європейськими і світовими стандартами. Інакше ми так і будемо чути від згадуваних політиків, що органи суддівського самоврядування в Україні «несправжні».

У цьому контексті, шановні делегати, я хотів би, щоб ми обговорили ще одну проблему. Суддя Верховного Суду України В.І. Косарєв звернувся до з’їзду з пропозицією внести в Положення про Раду суддів України зміни, згідно з якими більша половина цього органу має складатися із суддів, які не займають адміністративних посад в судах. На розгляді Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права знаходиться проект закону з такими ж пропозиціями. Є аргументи і «за» і «проти» цієї пропозиції. Хотілося б почути вашу думку з цього приводу та висловити свою позицію з цього питання.

П’яте. Зі статей 124, 127, 129 Конституції необхідно виключити положення про участь у судочинстві присяжних, оскільки в Україні участь громадськості у здійсненні правосуддя та суспільний контроль забезпечуються повною мірою через залучення народних засідателів до розгляду справ у передбачених законом випадках. Витрати державного бюджету, які потрібні для повноцінного функціонування суду присяжних, можуть значно перевищити ту користь, що очікується від впровадження цього інституту в правову систему України.

У юридичній літературі можна зустріти багато критичних висловлювань щодо діяльності суду присяжних. Відзначається його недостатня ефективність, висока вартість, неспроможність в окремих випадках прийняти правильне рішення, його непопулярність як серед суддів-професіоналів, так і серед самих присяжних.

Слід відмітити, що здебільшого судді скептично ставляться до можливостей впровадження суду присяжних. Адже не доведено, що у наших умовах суд присяжних буде здійснювати правосуддя на більш високому рівні, ніж суд, що складається із суддів-професіоналів. Загалом, питання належного здійснення правосуддя — це, перш за все, питання незалежності та неупередженості суду. Жодні права та гарантії їх здійснення не зможуть захистити особу, якщо справа стосовно неї розглядатиметься нечесним та упередженим судом. І не принципово чи буде розгляд справи здійснюватись одним суддею, чи трьома суддями-професіоналами, чи суддею і двома народними засідателями, чи судом присяжних.

Шосте. На моє переконання, необхідно удосконалити положення ч. 1 ст. 130 Конституції щодо фінансування судів, щоб унеможливити виділення коштів на потреби судів на рівні, нижчому за фактичні потреби на процесуальну діяльність, унеможливити фінансування у ручному режимі, передбачити реальну участь органів суддівського самоврядування у бюджетному процесі, передбачити, що бюджет судової системи не може бути меншим від певних відсотків ВВП (наприклад, 2–3 %).

І, нарешті, сьоме. Вивчення й узагальнення судової практики місцевих судів, ретельний аналіз даних судової статистики нерідко сигналізують про гостру потребу у внесенні змін до законодавства, про наявність розбіжностей у нормах права. Однак, за новою Конституцією, України права законодавчої ініціативи у вищого органу судової влади, яке він мав раніше, немає.

Разом з тим, Верховний Суд повинен практично впливати на удосконалення суспільних відносин. Не маючи права законодавчої ініціативи, Верховний Суд і зараз розробляє і вносить законопроекти, але не безпосередньо, а через інших суб’єктів законодавчої ініціативи. Але такі намагання не можуть призвести до ефективної участі Верховного Суду у законотворчому процесі.

На нашу думку, на сучасному етапі створення правової держави є потреба у наданні Верховному Суду України, внісши відповідні зміни у Конституцію, права законодавчої ініціативи.

Хотілося б, щоб наші пропозиції були почутими Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Президентом України, народними депутатами і враховані при підготовці та прийнятті змін до Конституції.

А тепер про ті заходи зі здійснення реформи, які є першочерговими.

Якщо розглядати окремо кожну позицію, на яких я зупинюся, то можна подумати, що це звичайні заходи з удосконалення законодавства і прямого відношення до реформи не мають. Це не так. Усі вони об’єднані ідеологією реформи і спрямовані на досягнення її мети. Першочерговими заходами Рада суддів України їх вважає тому, що їх здійснення можливе без внесення змін до Конституції і що вони, перш за все, спрямовані на подолання кризових явищ у судочинстві.

Я не можу погодитися з тим, що правосуддя охопила глибока криза. Все ж таки 99 % судових справ розглядаються якісно.

Разом з тим Рада, суддів України не раз відзначала, що кризові явища у правосудді є, вони вкрай небезпечні.

Ми знаємо в чому виявляються кризові явища у правосудді і які причини та фактори призвели до виникнення цих явищ. У зв’язку з цим сьогодні, не чекаючи внесення змін до Конституції, принципово важливо вплинути на ці причини і фактори, позбавити кризових явищ ґрунту, на якому вони розквітли.

Перш за все, причиною кризових явищ є прорахунки і помилки у кадровому забезпеченні судів. Тяганина та неякісний розгляд судових справ у багатьох випадках стали наслідками недостатнього почуття відповідальності деяких суддів за вирішення справ, їхнього низького професіоналізму, неуважності та поверховості при вивченні справ. Низький моральний рівень деяких суддів призводить до таких ганебних явищ, як корупція, рейдерство, хабарництво, протекціонізм.

Процедури добору і призначення суддів на посади чинним законодавством виписані так, що вони не базуються на конкурсних засадах, є непрозорими і просякнутими суб’єктивними факторами.

У Законі України «Про статус суддів» конкурсна процедура добору кандидатів на конкретну вакантну посаду судді врегульована в гранично лаконічній формі і в практиці кваліфікаційних комісій має переважно «формально-анкетний» характер. У більшості випадків такий добір залежить від згоди і позиції одного голови суду, а це не можна визнати таким, що ґрунтується на законі. Тому запровадження справжнього конкурсного порядку зайняття судової посади і розроблення відповідних нормативних актів з цього питання є виправданим та нагальним.

Необхідно підвищити вимоги до кандидата на посаду судді, запровадити спеціалізоване навчання кандидатів у судді та працюючих суддів, конкурсні засади призначення на суддівські посади, визначення рівня професійної підготовки суддів, передбачити виконання членами кваліфікаційних комісій суддів своїх повноважень на умовах повного чи часткового звільнення від основної роботи, більш чітко визначити роль і місце Академії суддів України.

Тільки в такому разі ми забезпечимо прихід на суддівські посади високоморальних, високопрофесійних і вольових людей.

Декілька слів щодо ідеї прямого обрання суддів народом. Ця ідея досить широко дискутувалася під час останньої виборчої кампанії. Услід за політиками її почали обстоювати й деякі юристи. За усією зовнішньою привабливістю у ній криється велика небезпека для правосуддя, для реалізації принципу верховенства права. На моє глибоке переконання, це шлях до суцільної політизації судової системи, до фактичного запровадження партійності суддів або приватизації судів різними структурами. Тому така ініціатива для України як правової держави є неприйнятною.

Але потрібно розуміти, що така ініціатива виникла не на порожньому місці. Вона є реакцією на стан справ у судочинстві, на неврегульованість і безсистемність процедури добору суддівських кадрів, на суб’єктивізм у прийняті рішень щодо призначення та обрання суддів, на вкрай неефективний механізм притягнення суддів, які порушили закон, до відповідальності. Зазначена ідея є ще одним підтвердженням того, що проблемою номер один у сфері правосуддя залишається кадрова проблема. Тому її розв’язувати потрібно негайно.

З питанням про кадрове забезпечення тісно пов’язане інше — дисциплінарну відповідальність суддів. На попередньому засіданні цього з’їзду ми переконалися як, використовуючи прогалини і недоліки в законодавстві можна звільнити суддю з посади за лічені дні, і як роками можна зволікати з притягненням до відповідальності судді, який на це заслуговує. Механізм притягнення суддів до відповідальності за порушення закону не забезпечує дієвості правового впливу на порушників, не захищає прав людей, які постраждали від неправомірних рішень чи дій суддів, ні самих суддів.

На моє переконання, законодавство, яке регулює підстави і порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності терміново необхідно реформувати на засадах, визначених у Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 р. № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів” та в інших міжнародних актах з цього питання. Потрібно докорінно змінити підходи до формування і функціонування органів, уповноважених розглядати справи про дисциплінарну відповідальність суддів, та до самого дисциплінарного провадження. Відкриття такого провадження і ухвалення рішення про дисциплінарну відповідальність має здійснюватися різними органами. Органами, що відкривають дисциплінарне провадження, можуть стати судові (дисциплінарні) інспекції, які знаходитимуться у структурі Державної судової адміністрації України, але створюватимуться органами суддівського самоврядування і будуть їм підзвітними. Органи, які приймають рішення про дисциплінарну відповідальність, повинні мати ознаки незалежного і неупередженого суду.

Зауважу, що відповідно до рішень Європейського суду з прав людини гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються на дисциплінарне провадження стосовно осіб, які перебувають на публічній службі. Таким чином, справа про дисциплінарну відповідальність судді має розглядатися з дотриманням таких принципів справедливого судочинства, як публічний розгляд справи безстороннім і незалежним судом або трибуналом, рівність і змагальність сторін, право на представництво та ін. Такі ж рекомендації містяться й у міжнародних документах з питань незалежності судової влади, зокрема, у принципі 17 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р.

Процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності мають бути публічними і ґрунтуватися на засадах змагальності. Має бути передбачено право судді на оскарження у суді рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Необхідно чітко визначити підстави притягнення суддів до такої відповідальності, виключити можливість використання процедур притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності для незаконного втручання у процес правосуддя.

Необхідно також удосконалити законодавство, яке регулює підстави і порядок звільнення суддів із суддівських посад. Перелік підстав для звільнення і коло суб’єктів, уповноважених ініціювати розгляд питання про звільнення судді з посади, повинні бути вичерпними і не давати підстав розширеного тлумачення.

Лише за таких умов добросовісний суддя буде надійно захищений, навіть якщо він прийме рішення, яке комусь не подобається, а суддя, котрий умисно порушує закон, ігнорує його, при здійсненні правосуддя керується особистими мотивами, невідворотно покараний.

Однією з причин кризових явищ у правосудді є неналежне їх фінансове забезпечення. Так, останнім часом багато зроблено для поліпшення умов здійснення судочинства. Але...

У М. Жванецького є оповідання, яке розпочинається словами «Отнимите у Ойстраха скрипку и вы узнаете, что такое Ойстрах», Зрозуміло що без свого основного інструмента Ойстрах не виконає жодної мелодії. Як же від судді можна вимагати якісного правосуддя, якщо він позбавлений основних знарядь праці – не має кабінета, зали судового засідання, комп’ютера, принтера, нормативних актів, паперу, конвертів тощо. Через брак коштів не всі приміщення судів охороняються належним чином, не обладнані сигналізацією. Заплановані видатки на встановлення охоронної сигналізації складають лише приблизно половину від потреби.

Як можна очікувати зростання довіри до судів з боку громадян, якщо останні в суді не можуть ознайомитися зі справою, скласти заяву або скаргу, або й просто присісти під час перебування у черзі?

Для того, щоб суди працювали на рівні, якого від них вимагають, необхідно терміново:

- вжити заходів для істотного поліпшення матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, надання їм належних приміщень, забезпечення сучасною технікою, необхідними нормативними матеріалами;

- передбачити особливий порядок фінансування судової системи, перш за все процесуальних потреб судів, щоб виключити можливість впливу на судову владу шляхом її недофінансування, несвоєчасного і нерівномірного фінансування судів протягом бюджетного року тощо;

- удосконалити і законодавчо закріпити порядок і систему оплати праці суддів та працівників апаратів судів;

- запровадити систему розрахунку кількості посад суддів у кожному суді, враховуючи нормативи навантаження на одного суддю;

Здійснення правосуддя на високому рівні можливе лише за умови належного забезпечення судів процесуальним законодавством. На жаль, досі так і не прийнято Кримінально-процесуального, Господарського процесуального кодексів, Кодексу про адміністративні правопорушення, внаслідок чого суди при здійсненні правосуддя керуються застарілими, суперечливими та розбалансованими старими кодексами.

У тих же кодексах, що прийняті, багато розбіжностей, інших істотних недоліків. Тривалий час очікують на прийняття надзвичайно важливі для реформування закони про правову допомогу громадянам, справляння та використання судового збору, про адвокатуру та ін.

Усе це призводить до надмірної завантаженості суддів, тобто до прийняття неякісних судових рішень та порушення прав громадян.

Усі зазначені проблеми потребують системного і комплексного вирішення. Необхідно, не чекаючи прийняття нових кодексів, реформувати чинне процесуальне законодавство з метою істотного зменшення навантаження на суди, підвищення оперативності та якості правосуддя, зокрема шляхом:

- спрощення судових процедур;

- вилучення із підвідомчості судів окремих категорій справ;

- уніфікації процедур розгляду різних категорій справ (насамперед, процедур розгляду цивільних, адміністративних і господарських справ, процедур вирішення відводів, зміни підсудності тощо);

- розширення у кримінальному процесі сфери застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів;

- удосконалення норм Кримінально-процесуального кодексу України щодо порядку розгляду скарг на постанови про порушення кримінальних справ, щоб усунути існуючі розбіжності і колізії та вилучити положення щодо повноважень судів, які їм не властиві;

- визначення критеріїв прийнятності справ для розгляду в касаційній інстанції.

Також невідкладно необхідно вирішити у законодавчому порядку питання про порядок призначення суддів на адміністративні посади органами суддівського самоврядування та дострокового звільнення з цих посад. На першому етапі з’їзду ми чітко заявили, що такі призначення мають здійснювати органи суддівського самоврядування. Мотиви такого кроку наведені у відповідному рішенні.

Однак я вважаю, що одночасно з таким законодавчим урегулюванням цього питання або через деякий час після цього необхідно позбавити голів судів та їх заступників притаманних лише їм процесуальних повноважень і повноважень щодо розподілу судових справ; запровадити розподіл справ між суддями за допомогою комп’ютерної системи; для забезпечення більшої прозорості у діяльності судів зробити доступною для громадськості інформацію щодо порядку розподілу справ між суддями в суді.

Необхідно також підпорядкувати органи Державної судової адміністрації України судовій владі, що підвищить їх відповідальність за належне організаційне забезпечення діяльності судової влади і соціальний захист суддів; тимчасово до внесення змін до Конституції в законодавчому порядку встановити, що Президент України, Верховна Рада України і з’їзд суддів України призначають на посади членів Вищої ради юстиції професійних суддів (у тому числі суддів у відставці); вжити інших заходів.

Шановні делегати з’їзду! Мої узагальнення і пропозиції можуть бути підтримані вами, а можуть бути й спростовані під час ваших виступів, у пропозиціях, рішеннях. Але я переконаний, що сьогодні ми ще раз маємо заявити українському народу і міжнародному співтовариству про те, що:

судді України підтримували і підтримують необхідність проведення судової реформи;

судді були й будуть проти псевдореформи, непродуманих кроків, деструктивних і руйнівних пропозицій;

судді проти реформи, яка не узгоджується з Конституцією і яка надто дорого може обійтися державі;

судова реформа буде тільки тоді ефективною, коли вона здійснюватиметься одночасно з більш широкою правовою реформою;

судді вносили і вноситимуть конкретні пропозиції щодо заходів, які необхідно здійснити для досягнення мети судової реформи;

Думаю, що ми повинні закликати Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України до конструктивної співпраці з тим, щоб шляхом проведення судової реформи істотно підвищити гарантії і рівень захисту прав та інтересів громадян, інтересів юридичних осіб і держави, унеможливити руйнацію судової системи чи її частин та поглиблення кризових явищ у правосудді.

Шановні делегати! Я запрошую вас до обговорення цих та інших питань, пов’язаних з проблемами судової реформи, в надії, що прийняті вами рішення стануть поштовхом в напрямку подолання кризових явищ у правосудді, удосконалення судочинства, в напрямку захисту Конституції і закону.

© Верховний Суд України, 2013