Завдана крадіжкою матеріальна шкода визнається значною з урахуванням не тільки матеріального становища потерпілого, а й вартості викраденого майна. Невиконання вироку протягом тривалого часу безпідставно визнано ухиленням засудженого від відбування виправних робіт і підставою для призначення покарання за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
від 27 лютого 2003 р.
(в и т я г)

Вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 9 липня 2002 р. П. засуджено за ч. 3 ст. 185 КК на три роки позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків їй остаточно визначено покарання три роки один місяць позбавлення волі.

Згідно з вироком суду П. засуджено за те, що вона проникла до хліву К., звідки викрала кілька курей загальною вартістю 70 грн., завдавши потерпілій значної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2002 р. вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну судових рішень з виключенням із вироку кваліфікуючої ознаки «що завдала значної шкоди потерпілій» та рішення суду про призначення покарання за сукупністю вироків.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання, обговоривши наведені в останньому доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків.

Висновок суду щодо винуватості П. у вчиненні крадіжки повторно з проникненням у приміщення грунтується на перевірених у судовому засіданні доказах і не ставиться під сумнів у касаційному поданні прокурора. Разом з тим юридична оцінка злочинних діянь засудженої є неправильною.

Суд першої інстанції прийняв рішення, з яким погодилася й апеляційна інстанція, що крадіжка майна вартістю 70 грн. є значною шкодою для потерпілої. Проте питання щодо визнання заподіяної крадіжкою шкоди значною вирішується з урахуванням не лише матеріального становища потерпілого (як це зробив місцевий суд), а й вартості викраденого на час вчинення злочину. Згідно з п. 2 примітки до ст. 185 КК шкода визнається значною, якщо потерпілому були спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто розмір збитків повинен перевищувати 1 тис. 700 грн. Таким чином, у цьому випадку суд першої інстанції припустився помилки, яку апеляційна інстанція не виправила.

Обгрунтованими є також наведені у поданні доводи про незаконність судових рішень у частині призначення засудженій покарання за сукупністю вироків. Із матеріалів справи вбачається, що не П. ухилялася від відбування виправних робіт за попереднім вироком, а навпаки, той більше трьох років не виконувався. Тому суд першої інстанції не мав підстав для застосування правил ст. 71 КК при призначенні покарання засудженій.

Крім того, судовими інстанціями були неповною мірою враховані обставини, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого П. злочину, а саме: щире каяття винної, активне сприяння нею розкриттю злочину, незначна вартість викраденого. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що призначене П. за ч. 3 ст. 185 КК покарання є надмірно суворим, і визнала її засудженою за цією нормою із застосуванням ст. 69 КК на один рік позбавлення волі, виключивши із судових рішень посилання на те, що крадіжкою потерпілій завдано значної шкоди.