Якщо продаж автомобіля здійснювався за договором комісії, то за позовом покупця про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля відповідачем згідно зі статтями 395, 397 ЦК України має бути комісіонер, а не особа, котра доручила йому продати автомобіль (комітент)

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 9 жовтня 2002 р.
(в и т я г)

У жовтні 1997 р. К. звернувся в суд із позовом до Ф., С.О.Д. і С.О.О. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування шкоди. Позивач зазначав, що 19 квітня 1997 р. придбав у Ф., який діяв за довіреністю С.О.О., легковий автомобіль 1981 р. випуску за 2 тис. 100 доларів США.

Під час державної реєстрації автомобіля МРЕВ ДАІ Дніпродзержинського УВС 29 квітня 1997 р. було встановлено, що номерні агрегати автомобіля підроблені, у зв’язку з чим в його реєстрації відмовлено.

Оскільки договір купівлі-продажу укладено внаслідок обману з боку відповідачів, К. просив визнати цей договір недійсним, стягнути з них 3 тис. 543 грн. — вартість автомобіля за курсом долара США, встановленим на 1997 р., та 10 тис. грн. — відшкодування моральної шкоди.

Судом до участі у справі притягнуто як третю особу, а потім — як відповідача відкрите акціонерне товариство «Алєко-сервіс» (далі — ВАТ).

У процесі розгляду справи К. доповнив вимоги, заявивши позов до ВАТ та С.О.Д. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення вартості автомобіля — 2 тис. 100 доларів США, що становило на той час 11 тис. 419 грн., а також 774 грн. судових витрат і 10 тис. грн. — відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2000 р. позов задоволено частково: визнано договір купівлі-продажу автомобіля від 19 квітня 1997 р. між Ф. та К. недійсним, стягнуто з Ф. на користь К. 11 тис. 419 грн. на відшкодування вартості автомобіля, 3 тис. грн. — відшкодування моральної шкоди, 774 грн. — судових витрат, а з ВАТ на користь К. — 35 грн. відшкодування матеріальної та 1 тис. грн. — моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 28 серпня 2000 р. зазначене рішення суду змінено: зменшено розмір відшкодування К. моральної шкоди, присудженої до стягнення з Ф., із 3 тис. грн. до 500 грн.; в іншій частині рішення залишено без зміни.

У касаційній скарзі Ф. просив ухвалені рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наявні матеріали, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала судової колегії — скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд з таких підстав.

Вирішуючи справу, суд виходив з того, що спірний договір купівлі-продажу автомобіля був укладений з порушенням вимог закону, тому відповідно до положень ст. 48 ЦК є недійсним, а кожна зі сторін зобов’язана повернути все одержане за договором. Погодитися з такими висновком суду не можна.

Згідно з вимогами статей 395, 397 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За угодою, укладеною комісіонером з третьою особою, набуває право і стає зобов’язаним комісіонер, хоча б комітент був названий в угоді або вступив з третьою особою в безпосередні відносини щодо виконання цієї угоди.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачами Ф., який діяв за довіреністю, та ВАТ 19 квітня 1997 р. було укладено комісійну угоду для продажу спірного автомобіля. Довідкою-рахунком від 19 квітня 1997 р. № 649153, виданою ВАТ, підтверджується, що останній продав і видав позивачеві К. зазначений автомобіль, тобто уклав із ним договір купівлі-продажу.

У матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу спірного автомобіля від 19 квітня 1997 р. між К. та Ф., який судом визнано недійсним. Тобто справу розглянуто без дослідження правового документа, який визначає права та обов’язки сторін спору.

Суд не дав належної юридичної оцінки цим обставинам та не перевірив, чи відповідають дії сторін досягнутим між ними домовленостям щодо відчуження-придбання автомобіля через комісійний магазин, а також отримання останнім винагороди за свої послуги.

Суд не перевірив також обсяг прав та обов’язків сторін за договорами комісії і купівлі-продажу.

Оскільки рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а суд касаційної інстанції не звернув на це уваги, то ухвалені рішення відповідно до вимог статей 336, 340 ЦПК підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 28 серпня 2000 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.