Про роботу Ради суддiв України в 2001 р. поiнформував голова Ради суддiв України В.В. Кривенко.
Реформування судового устрою, про яке йдеться протягом останніх років, — не самоціль. Його зміни спрямовані на більш ефективне здійснення правосуддя і повинні супроводжуватися створенням таких правових механізмів, які б не тільки не зменшували гарантії справедливості, передбачені чинним законодавством, а й сприяли б втіленню в життя визначених Конституцією України та міжнародними нормами основ судочинства.
В результаті реформування судового устрою держави має бути створено захищену від будь-якого впливу, доступну, ефективну та самоконтрольовану організацію судів, здатну забезпечувати надійний захист прав і свобод громадян.
Органи суддівського самоврядування до зазначених процесів мають безпосереднє відношення, оскільки ст. 130 Конституції України визначено, що вони діють для вирішення питань внутрішньої діяльності судів, до яких рішенням IV з’їзду суддів України віднесено організаційне й кадрове забезпечення судів, матеріально-технічне, фінансове забезпечення функціонування судів і діяльності суддів, соціальний і побутовий захист, забезпечення безпеки суддів та їхніх сімей, інші питання, не пов’язані зі здійсненням правосуддя, зокрема питання призначення суддів на адміністративні посади в судах.
Це не означає, що органи суддівського самоврядування перебирають на себе функції органів виконавчої влади, які зобов’язані організовувати та забезпечувати повсякденну роботу судів. Рада суддів України не зобов’язана і не має можливості вирішувати поточні питання діяльності судів, оскільки вона діє у складі 52 суддів, основним завданням яких є здійснення правосуддя.
На нашу думку, Рада суддів України покликана вирішувати питання нормативного забезпечення організації управління внутрішньою діяльністю судів і здійснювати контроль за виконанням відповідними державними органами покладених на них обов’язків.
Конкретна робота Ради суддів України по виконанню рішень з’їзду суддів України, як правило, зустрічає опір з боку органів виконавчої влади, які намагаються зберегти важелі впливу на суди, залишаючи за собою право їх кадрового та фінансового забезпечення, і не бажають бути підзвітними й підконтрольними органам суддівського самоврядування. Трапляються випадки, коли ігнорується діяльність органів суддівського самоврядування органами законодавчої влади з посиланням на положення чинного Закону «Про органи суддівського самоврядування», котрі не відповідають вимогам Конституції України та тим завданням, що поставив перед ними суддівський корпус України на IV з’їзді суддів.
Одне із завдань зазначених органів — це забезпечення найбільш сприятливих умов для здійснення правосуддя. Важливим фактором, який надає змогу виконувати це завдання, є забезпечення належного фінансування діяльності органів судової влади з державного бюджету. Тому Рада суддів України прийняла рішення, згідно з яким проект Державного бюджету України в частині фінансування органів судової влади повинен формуватися за її участю і лише вона має право визначати межу, нижче якої зменшення фінансування не допускається. Усвідомлення того, що суди мають право на утримання виключно з державного бюджету, а в ньому не можуть бути встановлені видатки на утримання судів нижче межі, визначеної Радою суддів України, має принципове і винятково важливе значення. При такому підході до забезпечення судів гарантується формування суспільної думки про незалежність судів від органів місцевої влади та встановлюється гарантія того, що неналежним фінансуванням держава заблокує діяльність судів. На жаль, Раді суддів України при формуванні бюджетів на попередні роки не вдавалося досягти розуміння цієї позиції в органах виконавчої та законодавчої влади, і, як наслідок, фінансування судів було настільки обмеженим, що в окремих випадках спричиняло фактичне призупинення діяльності судів, чим завдало шкоди авторитету держави.
Усі випадки блокування роботи судів були предметом розгляду Ради суддів України, котра намагалася всіма можливими заходами виправити ситуацію, що склалася. Так, у березні 2001 р. на її засіданні було розглянуто питання виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та ухвалено рішення, яким зобов’язано Міністерство юстиції до 15 квітня 2001 р. розробити і подати на затвердження Ради суддів України пропозиції щодо використання капітальних видатків у 2001 р. та розробити програму забезпечення судів належними приміщеннями.
У квітні минулого року президія Ради суддів України розглянула питання про стан здійснення судочинства Донецьким обласним судом. Приводом для невідкладного розгляду цього питання стало грубе порушення державою встановлених Конституцією України та Європейською конвенцією з прав людини прав 320 громадян, які були притягнені до кримінальної відповідальності та трималися під вартою, на справедливий і відкритий розгляд їх справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, оскільки 288 з них очікували розгляду кримінальних справ майже рік, а 32 — понад рік.
Така кризова ситуація з розглядом кримінальних справ склалася виключно через неналежне організаційне, кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності судів України і цього суду зокрема. Відсутність у зазначеному суді належного приміщення, достатнього фінансування та кадрова неукомплектованість призвели до того, що поточні кримінальні справи призначалися до розгляду на березень-квітень 2002 р.
Недбале ставлення відповідальних посадових осіб органів виконавчої влади до своїх посадових обов’язків спричинило масове порушення прав людини і завдало шкоди державним інтересам. Такий стан справ у названому суді потребував невідкладного реагування, і Рада суддів України поінформувала про це Президента України та Прем’єр-міністра.
Прагнучи гарантувати фінансову незалежність судів і зробити бюджетний процес у частині формування проектів видатків на утримання судів прозорим та передбачуваним, Рада суддів України намагалася вплинути на механізм фінансового забезпечення судів з тим, щоб позбавити Кабінет Міністрів України можливості встановлювати бюджет органів судової влади меншим від потреб судів, а також унеможливити зменшення його обсягу, визначеного законом. Реалізуючи ці положення, Рада суддів України в червні 2001 р. за участю представників міністерств юстиції та фінансів і профільних комітетів Верховної Ради України розглянула і затвердила проекти бюджетних заявок щодо видатків державного бюджету на утримання органів судової влади. В подальшому представники Ради суддів України брали участь у роботі бюджетного та з питань правової політики комітетів Верховної Ради України під час розгляду ними питань, пов’язаних із бюджетом на 2002 р.
Важливою умовою прозорості формування видатків на утримання органів судової влади є визначення кошторису на утримання кожної судової установи та виключення можливості розподілу бюджетних коштів. Разом з тим на стадії реформування та становлення судової системи можливі видатки, не пов’язані з діяльністю окремого суду. Шляхи використання таких коштів має визначати Рада суддів України як центральний незалежний орган, котрий відслідковує проблеми діяльності всієї системи і визначає політику у сфері внутрішньої організації діяльності судів. На жаль, минулого року нам не вдалося ухвалити рішення з цього питання, і значні кошти не були використані.
Практика показує, що саме по собі формування державного бюджету не може бути безумовною гарантією фінансової незалежності судів, оскільки протягом останніх років допускалося його невиконання, і відповідно зменшувалися видатки на утримання судів. Такий стан фінансової дисципліни змусив Раду суддів України контролювати належне виконання державного бюджету та вживати заходів до усунення порушень бюджетної дисципліни. Рада суддів України та Верховний Суд України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про неконституційність законів України про державні бюджети за минулі роки. За її ініціативою Рахункова палата проводить перевірку фінансового забезпечення судів.
Рада суддів України проаналізувала стан виконання чинного законодавства про матеріально-технічне забезпечення судів, який показав, що в більшості судів відсутні умови для належного здійснення судочинства. З одного боку, це є наслідком невиконання відповідних розпоряджень Верховної Ради України та Президента України, а з другого — відсутності контролю за виконанням цих приписів. Практика свідчить, що єдиним органом, який має на загальнодержавному рівні привертати увагу до цієї проблеми та вживати дієвих заходів, є Рада суддів України. За її ініціативою питання матеріально-технічного забезпечення судів було предметом парламентських слухань. Рада суддів України заслуховувала і привертала увагу державних установ, які не виконували або неналежно виконували свої обов’язки, до вирішення цього питання. Вирішуючи його, Рада суддів України дійшла висновку про необхідність встановлення параметрів матеріально-технічної оснащеності судів виходячи з необхідності забезпечення технології судових процесів та повсякденної роботи суддів і апарату судів.
Як зазначалося раніше, іноді діяльність органів суддівського самоврядування ігнорується тими державними інституціями, які покликані забезпечувати діяльність судів і котрі за своєю суттю мають бути підзвітні та підконтрольні цим органам. На нашу думку, управлінські й контрольні функції щодо органів, які забезпечують судову діяльність, можуть бути ефективними лише тоді, коли органи суддівського самоврядування матимуть дієві важелі впливу на них. У світовій практиці одним із таких важелів є залежність призначення, звільнення та кар’єри працівників зазначених органів від органів суддівського самоврядування.
Cуди діють виключно в межах, визначених законодавством. Вони не мають права законодавчої ініціативи, проте законотворчий процес не може бути поза їх увагою. Обов’язком Ради суддів України є запобігання обмеженням повноважень суду, визначених Конституцієї України, чи наділення їх не властивими функціями. Так, минулого року предметом розгляду Ради суддів України стали проекти законів України «Про судовий устрій України», про внесення змін і доповнень до процесуальних кодексів і багато інших законів, які стосуються організації діяльності та повноважень судів. Зважаючи на те, що в червні 2001 р. закінчувався термін дії «Перехідних положень» Конституції України, у березні, травні та червні Рада суддів України зверталася до Голови Верховної Ради України, профільних комітетів останньої та до Президента України із застереженнями та вимогами щодо невідкладного реформування законодавства, яке регулює діяльність судів. При цьому було запропоновано конкретні пропозиції та проекти відповідних законів.
Безумовно, організація діяльності судів має бути законодавчо врегульована, проте окремі питання нормативного регулювання внутрішньої діяльності судів повинні вирішувати органи суддівського самоврядування. В минулому році відповідно до Закону «Про судоустрій України» Рада суддів України розробила і затвердила положення «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади голови, першого заступника, заступників голови і голів судових палат апеляційного суду», «Про організаційно-правові засади діяльності модельного суду», «Про мантію судді». На її засіданнях розглядалися й питання, пов’язані з навчанням суддів, а також про перше призначення суддів на посаду.
Необхідність такого напряму діяльності органів суддівського самоврядування викликана відсутністю адміністративного підпорядкування між судами, в той час як належне функціонування органів судової влади потребує їх єдності.
З метою координації організації діяльності судів Рада суддів України повинна приймати обов’язкові для органів судової влади рішення щодо організації їх роботи.
Відповідно до ст. 126 Конституції України вплив на суддів у будь-який спосіб заборонено, і лише органи суддівського самоврядування вправі здійснювати контроль за організацією роботи суду й судді, не втручаючись при цьому в їх процесуальну діяльність. Дбаючи про авторитет правосуддя, Рада суддів України постійно наголошує на тому, що діяльність судді, який наділений значними повноваженнями щодо вирішення долі людей, має бути під пильним процесуальним контролем судів вищого рівня. Однак практика організації діяльності окремих судів свідчить, що за допомогою управлінських заходів можна чинити перешкоди процесуальному контролю. Тому Рада суддів України розглянула на своєму засіданні вказану проблему та рекомендувала Голові Верховного Суду України, Голові Вищого господарського суду України і головам апеляційних судів запровадити планові та цільові перевірки діяльності судів нижчого рівня. При цьому наголошувалося, що на органи суддівського самоврядування покладено обов’язок щодо зміцнення гарантій незалежності суддів, захисту їх від будь-якого втручання у здійснення правосуддя. 30 травня 2001 р. президія Ради суддів України розглянула питання про проведені прокуратурою м. Києва обшук у приміщенні Печерського районного суду м. Києва та виїмку судових справ. У своєму рішенні з цього приводу президія зазначила, що суддя у зв’язку зі своєю професійною діяльністю має особливий соціальний статус, який повинні поважати всі державні установи, а правоохоронні органи — оберігати його від будь-яких посягань з метою формування впевненості суспільства в неупередженості та справедливості суду. Зважаючи на це, порушення кримінальних справ однією зі сторін у процесі, якою є прокуратура, щодо суддів у зв’язку з їх процесуальними діями підміняє встановлений законодавством порядок перевірки судових рішень і підриває впевненість громадськості в незалежності суду, завдає шкоди правосуддю та авторитету держави. Проте неприпустиме й недбале ставлення працівників суду до виконання ними своїх посадових обов’язків.
Одним із актуальних питань реформування судової системи є проблема кадрового забезпечення судів. Вирішити її можна шляхом створення належних умов для роботи суддів і відповідної підготовки суддівських кадрів. З цією метою IV з’їзд суддів України, що відбувся 15 грудня 1999 р., запропонував Раді суддів України невідкладно розробити й подати на розгляд Президенту України та Верховній Раді України Державну програму підготовки суддівських кадрів, де передбачити створення Академії суддів, яка повинна бути науково-прикладним закладом у системі органів судової влади.
Указом Президента України від 9 вересня 2000 р. № 1053/2000 створено Українську академію суддів. Основним її завданням є забезпечення практичної підготовки осіб, які вперше претендують на посаду судді, підвищення кваліфікації суддів. Академія має також виконувати науково-методичне й інформаційне завдання, проводити наукові дослідження з питань організації та ефективної діяльності судів, іншу наукову роботу. На жаль, цей науковий заклад ще не розпочав свою роботу, а Раді суддів України не вдалося узгодити діяльність багатьох державних установ, які здійснюють навчання суддів.
Питання кадрового забезпечення судів тісно пов’язане із заохоченням суддів і працівників судів за успіхи в роботі. З цією метою Рада суддів України заснувала Почесну грамоту Ради суддів України, якою нагороджуються судді судів загальної юрисдикції та працівники апаратів цих судів за особливі успіхи в роботі. Рада суддів докладає зусиль до відзначення суддів державними нагородами, присвоєння їм почесного звання «Заслужений юрист України». Відповідні рішення з цього приводу ухвалені щодо багатьох суддів України.
Становлення органів судової влади в Україні тісно пов’язане з формуванням суспільної думки про суди як про державні установи, покликані захищати права та законні інтереси громадян. Найкращий спосіб підвищення довіри громадян до судів — це постановлені ними обгрунтовані, законні та справедливі рішення. Такий підхід до формування авторитету судів у суспільстві достатній в умовах сталих демократичних традицій. У нашій країні, де ще до недавнього часу суд був караючим державним інструментом, сама по собі повсякденна діяльність судів недостатня для зміни свідомості громадян. Істотні зміни в завданнях суду необхідно довести до свідомості кожної людини. Це одне з нелегких завдань органів суддівського самоврядування, тому на багато заходів, які проводилися Радою суддів України, запрошувалися представники засобів масової інформації. Проте висвітлюється діяльність судів ще явно недостатньо.
Суддя має уникати будь-яких вчинків, які можуть завдати шкоди його авторитету та авторитету правосуддя. Це загально- визнане правило, яке стосується не лише судді. Щоб у суспільстві суддю поважали, а він мав можливість забезпечити належні умови життя для себе і своєї сім’ї, йому повинні бути визначені відповідні його високому суспільному статусу умови оплати праці. Органи суддівського самоврядування мають формувати відповідну суспільну думку та вживати дієвих заходів до запобігання посяганням на приниження статусу судді, зменшення його особистої матеріальної незалежності.
У своїй процесуальній діяльності суддя підпорядковується виключно закону. Водночас він організаційно перебуває в певних відносинах із головою та апаратом суду. Іноді неузгодженість в організації роботи суду породжує конфліктні ситуації, що потребують свого вирішення. Зазначені питання можуть і повинні вирішувати органи суддівського самоврядування, оскільки лише вони вправі перевірити та переглянути управлінські рішення суддів, які займають адміністративні посади в судах.
Минулого року Рада суддів України вирішувала також питання, пов’язані з призначенням суддів на адміністративні посади в судах.
Рада суддів України покликана забезпечувати виконання функцій органів суддівського самоврядування на всіх рівнях. З метою координації діяльності рад суддів областей було проведено науково-практичну конференцію за участю представників органів суддівського самоврядування інших країн, на якій предметно обговорено зазначені питання, зокрема актуальні питання організації діяльності суддівського самоврядування, їх компетенція та перспективи розвитку.
Органи суддівського самоврядування за останні роки стали невід’ємною складовою частиною судової системи, важливим фактором неупередженого, ефективного та справедливого судочинства. Проте ще не все зроблено, оскільки стан матеріально-технічного та фінансового забезпечення судів і матеріального забезпечення суддів не витримує ніякої критики.
Із прийняттям Закону України «Про судоустрій України» Рада суддів України має невідкладно вживати визначених в «Прикінцевих положеннях» цього Закону заходів щодо його запровадження.