Шановні гості!

Дозвольте привітати Вас із прийняттям Верховною Радою і підписанням Президентом України Закону «Про судоустрій України», який можна назвати судовою Конституцією, і це не буде перебільшенням. Це свято не тільки для суддів, а й для всіх, хто хоче бачити Україну демократичною правовою державою.

Сьогодні ми за традицією підведемо підсумки роботи судів загальної юрисдикції за минулий рік і обговоримо одну з найбільш принципових проблем — перспективи розвитку судової системи нашої держави у зв’язку з прийняттям нового Закону про судоустрій.

2001 р. — це рік 10-ліття проголошення незалежності України, що поклало початок становленню її державності. Одним із найголовніших результатів цієї події є той факт, що з прийняттям Конституції України та Закону «Про статус суддів», яким уперше в Україні суддів було визнано носіями судової влади, зроблено рішучий крок у напрямі становлення суду як рівноправної гілки державної влади, що має забезпечити насамперед надійний і реальний захист прав та свобод людини і громадянина.

Уже пройдено певну частину шляху до цієї мети, який веде від «малої» до «великої» судової реформи. Законами від 21 червня і 12 липня 2001 р. відповідно до Конституції України запроваджено нову систему судів. На реалізацію конституційних принципів рівності та змагальності істотно змінено процедури проходження й розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції. Введено в дію механізм апеляційного і касаційного перегляду судових рішень. Ліквідовано наглядову інстанцію та її основний інструмент — протест посадових осіб суду і прокуратури. Істотно доповнено функціональні можливості судового контролю за досудовим слідством. Розширено юрисдикцію судів у напрямі посилення захисту конституційних прав громадян на свободу та особисту недоторканність, а також недоторканність житла чи іншого володіння. До компетенції суду віднесено обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У результаті «малої» судової реформи суди можуть реально впливати на всі сторони суспільного життя, а їх компетенція поширюється на всі правовідносини в державі.

Прийняття у 2001 р. цілого пакету законів, а 7 лютого цього року — нового Закону «Про судоустрій України» докорінно змінило зміст і напрями діяльності судів по зміцненню законності в державі, захисту прав та свобод особи в адміністративному, конституційному, господарському, цивільному, кримінальному судочинстві. Отже, розпочалася широкомасштабна реформа судової гілки влади.

Україна отримала унікальну можливість створити таку судову систему, яка б, увібравши в себе все позитивне з досвіду роботи судових систем інших держав, змогла б якнайкраще виконати визначену їй роль у суспільстві — стати надійним гарантом захисту прав і свобод людини.

Значно збільшились обсяг роботи і навантаження суддів, у тому числі Верховного Суду України, повноваження якого поширено також на судову діяльність господарських судів.

Передбачено створення системи спеціалізованих адміністративних судів, Вищого адміністративного суду України і ще однієї палати у Верховному Суді України — з адміністративних справ.

Важливим фактором є зміна функції прокурора в цивільному судочинстві як представника держави. Прокурор позбавлений не властивих йому повноважень і став рівноправним учасником процесу.

Впровадження нової системи судів, апеляційного та касаційного оскарження судових рішень має на меті мінімізувати кількість судових помилок при вирішенні конкретних судових справ, а Верховний Суд України покликаний забезпечувати однакове застосування законодавства всіма судами — як спеціалізованими, так і загальними.

Значним кроком у становленні судової влади є істотне розширення повноважень органів суддівського самоврядування, створення Державної судової адміністрації. Ці органи мають своїм завданням забезпечити найбільш сприятливі умови для діяльності судів, удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, зміцнення незалежності судової влади.

За минулий рік робота судів України значно ускладнилась, оскільки докорінне реформування їх системи та судочинства, на жаль, не супроводжується адекватним забезпеченням судової діяльності.

Із року в рік залишається гострою проблема фінансового забезпечення судів. Так, у 2000 р. вони були забезпечені всього на 65,4 %, в 2001 р. — на 65,7 %, а в 2002 р. — навіть на 55,5 % від розрахункової потреби. Особливе занепокоєння викликає ставлення до апеляційних та місцевих судів.

Їх потреба, за розрахунками, становить 603 788,7 тис. грн., а бюджетом передбачено лише 280 892,8 тис. грн., або 46 %.

Розміщення судів та стан приміщень, в яких вони знаходяться, настільки незадовільні, що компрометують їх як органи правосуддя. На 1 січня 2002 р. 319 приміщень судів не відповідали вимогам здійснення судочинства, а 47 із них перебували в аварійному стані. Найбільша кількість таких приміщень у Донецькій, Київській, Дніпропетровській, Волинській і Миколаївській областях.

Через недбале використання органами юстиції бюджетного фінансування не забезпечується повне фіксування судових процесів технічними засобами. Кількість справ про тяжкі й особливо тяжкі злочини, розгляд яких зупинено з цієї причини, нестримно зростає, особливо в апеляційних судах майже всіх областей. За повідомленнями цих судів, у зв’язку з вимогами учасників судового процесу про повне його фіксування технічними засобами розгляд значної кількості справ відкладається на невизначений термін, що породжує тяганину. Станом на 25 січня цього року найбільше справ, у яких особи, обвинувачувані у скоєнні тяжких злочинів, тривалий час перебувають під вартою, зупинено у Донецькій (49), Дніпропетровській (21), Одеській (27) областях, Автономній Республіці Крим (14). Ця проблема потребує негайного вирішення Кабінетом Міністрів, Міністерством юстиції та Міністерством фінансів України. Відповідні пропозиції внесено Верховним Судом України та Радою суддів України. Проте чиновниками Мін’юсту штучно ств

орено проблеми в закупівлі обладнання для повного фіксування судових процесів технічними засобами. Ще 31 жовтня 2001 р. Міністерством було оголошено тендер із терміном подання пропозицій 15 днів, який можна, перефразувавши відомий вислів, назвати так: «Тендер на закупівлю того, сам не знаю чого, щоб одержати таке, сам не знаю яке». Складається враження, що завдання запису мовної інформації не тільки в Україні, а й у світі вирішується вперше, а сам цей захід провадиться без серйозних намірів.

Дуже гостро стоїть проблема добору та підготовки кадрів для роботи в судах, а також підвищення кваліфікації працюючих суддів. Станом на 1 січня 2002 р. в Україні діють 835 судів, у яких за штатом 7 435 суддів, із них фактично працюють 5 212, тобто суди укомплектовано лише на 70 %. Не вистачає працівників судового апарату, відмічається плинність кадрів, а це тягне за собою зменшення кількості високопрофесійних суддів і розмивання професійного ядра, що негативно впливає на якість судочинства.

Статистичні дані свідчать про те, що у 2001 р., як і в попередні роки, обсяг роботи судів невпинно зростав. Так, якщо у 1991 р. до судів першої інстанції надійшло 889 449 справ усіх категорій, то в 2000 р. цих справ було 1 984 447, тобто більше на 1 100 тис. У 2001 р. надійшло вже 3 036 978 справ, що на 1 052 458, або на 53,0 %, більше, ніж у попередньому році. Збільшення відбулося насамперед за рахунок адміністративних справ про порушення Правил дорожнього руху (в 1,7 рази), справ про застосування амністії, приведення раніше постановлених вироків у відповідність із новим Кримінальним кодексом України, а також цивільних справ, яких надійшло на розгляд судів першої інстанції 1 341 тис., що на 204 тис. більше, ніж у 2000 р. Зросла кількість справ за скаргами на дії слідчих органів, яка становила 5 214.

Незважаючи на зростання навантаження, негаразди і проблеми, суди в основному забезпечили належне здійснення правосуддя. Однак у діяльності судів усіх рівнів ще є окремі істотні недоліки.

За 2001 р. скасовано і змінено судових рішень місцевих судів у кримінальних справах — 8 083, у цивільних — 19 107.

Основними причинами скасування судових рішень є неповне дослідження судами обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального законодавства. Допускаються істотні помилки в юридичній кваліфікації злочинів.

Негативно впливає на якість судочинства неякісне проведення дізнання та досудового слідства. Внаслідок цього затягується розгляд кримінальних справ, а деяким особам вдається уникнути відповідальності. У 2001 р. обгрунтовано повернено на додаткове розслідування справи щодо 18 966 осіб.

Наведені факти зумовлюють необхідність виведення кримінального судочинства на якісно новий рівень — рівень практичної реалізації завдань, пов’язаних зі створенням передумов для високопрофесійного застосування і беззастережного дотримання норм процесуального й матеріального кримінального законодавства як слідчим, прокурором, адвокатом, так і суддею. Престиж зазначених професій повинен бути високим.

Проте первинна ланка цього ланцюга — слідчі — ще дуже слабка. 208 осіб, які працюють в органах внутрішніх справ на посадах слідчих, мають дипломи інженерів. Разом з ними кримінальні справи розслідують 211 педагогів, 22 економісти, 43 військових офіцери — ракетники та льотчики, більше трьох десятків інших спеціалістів — агрономи, ветеринари, медики. Технічне оснащення слідчих підрозділів органів внутрішніх справ дуже низьке — вони навіть не мають достатньої кількості автомобілів для виїздів на місце вчинення злочину. За таких умов важко повірити в якість формування кримінальної справи.

У 2001 р. відбулися значні зміни в динаміці судимості. Якщо у 1990 р. було засуджено всього 104 тис. осіб, то в 2000 р. — 240 тис., а в 2001 р. вже на 77 тис. менше — 162 860 осіб. Це пов’язано із введенням у дію нового Кримінального кодексу України, яким декриміналізовано багато діянь, передбачених Кримінальним кодексом 1960 р., а також Закону від 5 липня 2001 р. «Про амністію», виконання якого вперше покладено виключно на суди. Вони в цілому впоралися з цим завданням, закінчивши основну роботу в передбачений законом двомісячний термін. Амністію застосовано до 72,7 тис. осіб, у тому числі до 17 тис., що перебували в місцях позбавлення волі.

Статистика свідчить, що до позбавлення волі в 2001 р. засуджено 60 576 осіб (37,2 % всіх засуджених). Із цього приводу критично висловився Президент України. У січні поточного року він звернувся до Верховного Суду України з листом, в якому зазначив, що Україна продовжує посідати одне з перших місць у світі за кількістю застосованих санкцій у вигляді позбавлення волі. Протягом останніх семи років цей показник в Україні коливався у межах 35—37 %. Така практика не узгоджується з основоположними приписами Конституції України, відповідно до яких людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зверненні порушено питання про гуманізацію цієї сфери, більш широке застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання щодо осіб, які вчинили незначні злочини. Тому Верховним Судом України у листах до апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових судів регіонів запропо

новано глибоко вивчити практику призначення судами мір кримінального покарання, привернути їх особливу увагу до застосування тих його видів, які не пов’язані з позбавленням волі, до осіб, котрі вчинили менш тяжкі злочини. Практика призначення мір покарання у вигляді позбавлення волі повинна постійно бути предметом особливої уваги суддів.

В роботі судів ще мають місце факти постановлення незаконних та необгрунтованих вироків.

У пресі оприлюднено вражаючий факт беззаконня при постановленні Харківським обласним судом вироку щодо Б. та інших осіб, засуджених на 15, 14 та 9 років позбавлення волі за необгрунтованим обвинуваченням у вбивстві та згвалтуванні. Крім зізнання, інших доказів винності підсудних у справі не було. Незважаючи на це, першим вироком обласного суду особи, винність яких не доведена, були засуджені. Після скасування Верховним Судом України незаконного вироку при повторному розгляді справи був ухвалений виправдувальний вирок, який набрав законної сили. Б. та інші особи перебували в місцях позбавлення волі близько п’яти років кожний.

Верховним Судом України скасовано також вирок Маріїнського районного суду Донецької області та ухвалу Донецького обласного суду щодо А., засудженого за ч. 3 ст. 101 КК України на п’ять років позбавлення волі. Провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Як установлено, потерпілий здійснював протиправні дії по заволодінню майном засудженого і, будучи викритим, вчинив напад на А. із застосуванням саперної лопатки. Суд, установивши та визнавши цей факт, безпідставно дійшов висновку про відсутність у діях А. необхідної оборони та неправильно застосував кримінальний закон, унаслідок чого А. рік незаконно перебував під вартою 2.

Аналіз подібних фактів свідчить, що причини такого «правосуддя» криються, зокрема, в недодержанні судами засад судочинства, що призводить до помилкових, поверхових і безвідповідальних судових рішень, до запізнілого усунення порушень законності.

У звітному періоді судами держави розглянуто з ухваленням рішення 1 млн. 58 тис. цивільних справ, що на 15 % більше, ніж у 2000 р. Найбільше ухвалено рішень у Донецькій області — 128 тис., Харківській — 77 775, Автономній Республіці Крим — 74 107, Дніпропетровській — 68 361. Скасовано та змінено

2 % рішень (порівняно з попереднім роком цей показник майже не змінився).

У цивільному судочинстві слід зосередити увагу насамперед на вдосконаленні розгляду справ про захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності, безпеки, а також

практики застосування нового законодавства.

Щодо розгляду справ про захист честі, гідності, ділової репутації громадян і організацій, про відшкодування моральної шкоди висловлюється чимало справедливих претензій, особливо з приводу розміру відшкодування (саме тут судова практика є дуже різноманітною). В основі не завжди зважених підходів до його визначення лежать залишення судами поза увагою матеріальних критеріїв, які характеризують життєвий рівень громадян нашої держави (у переважної більшості — низький), нехтування вимогами закону про всебічний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, оцінку всіх доводів позивачів та всіх доказів, наданих ними на обгрунтування заявлених вимог і розміру моральної шкоди, зокрема щодо тяжких наслідків незаконної або неправомірної діяльності відповідачів.

Так, за цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди вже згаданого незаконно засудженого Б. ухвалою Харківського обласного суду на користь позивача було стягнуто лише 18 тис. грн. І це при тому, що молодий хлопець, незаконно перебуваючи в місцях позбавлення волі протягом п’яти років, став калікою, не кажучи вже про моральні страждання, які неможливо виміряти ніякою ціною. Цю необгрунтовану ухвалу скасовано Верховним Судом України, і з держави на користь Б. стягнуто 74 тис. грн.

Однією з найбільш поширених категорій цивільних справ є справи про трудові спори, серед яких переважають справи про оплату праці й поновлення на роботі. Як правило, вимоги позивачів є обгрунтованими і задовольняються судами. Разом з тим при розгляді цих справ ще мають місце тяганина, неоднакове застосування законодавства, зокрема в разі зміни деяких його положень, і як наслідок — прийняття помилкових рішень.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», який набрав чинності у 2001 р., посилено відповідальність роботодавців за затримку оплати праці. Він зобов’язує підприємства, установи, організації всіх форм власності й господарювання в разі затримки виплати заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, стипендій тощо на один і більше календарних місяці виплачувати громадянам компенсацію з урахуванням індексу інфляції. Суддям слід бути безкомпромісними щодо дотримання норм цього Закону.

Визначилася судова практика у справах про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю працівника при виконанні ним трудових обов’язків, оскільки в минулому році набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрий перевів вирішення цих питань в іншу правову площину.

У ряді випадків не знаходили правильного вирішення житлові справи, переважно про визнання права на житло, виселення з нього. Необхідно наполегливо поліпшувати практику судового розгляду справ цієї важливої, з точки зору конституційних прав громадян, категорії, враховуючи при цьому зміни в регулюванні житлових правовідносин.

Великого суспільного резонансу набули в Україні питання додержання вимог екологічного законодавства, забезпечення реалізації конституційних положень про право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також про обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі. Йдеться про проблеми, які мають судову перспективу. Судам належить формувати практику вирішення відповідних спорів у руслі як норм Конституції та законів України, так і відповідних міжнародних договорів, зокрема Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

Суди загальної юрисдикції вже мають певний досвід здійснення правосуддя у підвідомчих їм справах, що виникають у сфері економічної діяльності, підприємництва, в тому числі із залученням іноземних інвестицій, але вважати його бездоганним передчасно. Необхідно запобігати ще наявним помилкам у вирішенні цих справ.

Раніше судами щорічно розглядалося приблизно 400 тис. справ про адміністративні правопорушення, а в 2001 р. розглянуто понад 1 млн. При розгляді таких справ, насамперед про незаконне зайняття господарською діяльністю, корупційні та митні правопорушення, ще нерідко допускаються неприпустиме спрощення, поверхове з’ясування обставин, з якими закон пов’язує відповідальність, порушення процесуальних строків, факти притягнення до відповідальності за малозначні правопорушення.

У звітний період до Верховного Суду України надійшло 6 700 скарг на постанови суддів в адміністративних справах, значну частину яких надіслано для розгляду головам апеляційних судів, а 310 скарг розглянуто з витребуванням справи. У 52 справах постанови суддів були переглянуті, у тому числі скасовані із закриттям справи — щодо 33 осіб.

Громадянку Р. було притягнуто до адміністративної відповідальності Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за незаконний продаж продуктів харчування (ковбаси і лимонів загальною вартістю 20 грн.) з метою одержання наживи в сумі 4 грн. Штраф, накладений на порушницю, не виконувався у зв’язку з її тяжким матеріальним становищем, оскільки вона є малозабезпеченою пенсіонеркою похилого віку. Це стало підставою для зміни щодо неї постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності. Урахувавши явну малозначність діяння, в.о. Голови Верховного Суду України від призначеного покарання Р. звільнив, обмежившись усним зауваженням.

Подібні факти свідчать про необхідність посилення уваги судів до розгляду справ про адміністративні правопорушення, які стосуються істотних прав та інтересів громадян.

У 2001 р. господарськими судами розглянуто 197,5 тис. справ, що на 25 % перевищило рівень попереднього року. Загальна сума майнових вимог позивачів, визнаних судом та присуджених до стягнення, збільшилася на 8,3 млрд. і склала 21,6 млрд. грн. Слід зазначити, що число вирішених у минулому році спорів та сума задоволених за результатами судового розгляду майнових вимог позивачів були найбільшими за весь час існування господарських судів України.

З липня 2001 р. діє судова палата Верховного Суду України з господарських справ. Обсяг її роботи зростає. По 26 лютого 2002 р. до неї надійшло 619 справ, розглянуто на предмет порушення касаційного провадження — 529, відмовлено в порушенні останнього — у 434, порушено його — у 95 (18 % розглянутих). Розглянуто на спільному засіданні колегії 43 справи

(45 % тих, у яких було порушено касаційне провадження), із них: задоволено касаційні скарги — у 35 (81 % розглянутих по суті, 6,6 % всіх розглянутих), у тому числі з направленням справи на новий розгляд — у 18 (3,4 % всіх розглянутих), із залишенням у силі одного з попередніх рішень суду першої інстанції — у 17 (40 % розглянутих по суті, або 3,2 % всіх розглянутих); відмовлено у задоволенні касаційних скарг —

у 8 (19 % розглянутих по суті). Повернено для належного оформлення 11 справ, залишилось нерозглянутими 79 справ по допуску, 52 — по суті. Отже, перший досвід показав, що господарськими судами ухвалюється ще чимало помилкових рішень.

У звітному періоді господарські суди закінчили провадженням 7 277 справ про банкрутство або відновлення платоспроможності боржника. З’ясувалося, що процедура банкрутства в нашій країні недосить ефективна — судами було ухвалено 3 532 постанови про визнання підприємств банкрутами, але платоспроможність виробничих одиниць була відновлена лише у 981 справі, або в 13 %. У більшості випадків процедура банкрутства використовується не для оздоровлення господарюючих суб’єктів і не для справедливого розподілу майна боржників між кредиторами, а для переділу власності. Нагромаджений досвід уже дозволяє внести в закон необхідні зміни.

Ще одна проблема — спроби чинити тиск на суд. В окремих випадках проводяться цілі піар-кампанії. При цьому тиск чиниться на конкретний суд у конкретних справах. На такі випадки необхідно гостро реагувати, особливо органам суддівського самоврядування.

Авторитет суду залежить не тільки від своєчасного та якісного розгляду справ, а й від дотримання суддями і працівниками апарату судів етичних норм. Нерідко громадяни посилаються у скаргах на зневажливе ставлення до них, грубість, неповагу та упередженість суддів. Відверто кажучи, поширеність підміни поняття «незалежність» поняттям «вседозволеність» уже свідчить про стійку тенденцію.

Проте нехай такі думки не створюють враження абсолютно критичної оцінки роботи нашої судової системи. Більшість суддів — справжні професіонали, патріоти своєї справи, і завдяки їх напруженій праці, принциповості несуть відповідальність ті, хто порушує закон, та поновлюються права законослухняних громадян. Завдання полягає в тому, щоб судова система завжди могла бути здатною до оздоровлення, щоб не ущемлювались права та інтереси громадян у відносинах із судовою владою і правоохоронним органам не доводилося нарікати на штучно створювані судами проблеми в роботі, які аж ніяк не сприяють зміцненню правопорядку. Нам усім слід посилити увагу до цього питання. Навмисне порушення закону, недбалість у роботі, упередженість, недодержання етичних норм, особливо коли це призвело до порушення прав і законних інтересів громадянина, повинно розглядатись як неналежне виконання суддею професійних обов’язків з відповідним реагуванням.

Суди України все частіше звіряють свої рішення з нормами Конвенції про захист прав людини та основних свобод, прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Тому судді Верховного Суду України взяли участь у проведенні більше ніж 60 конференцій та семінарів (у тому числі міжнародних) з питань судово-правової реформи, посилення захисту прав і свобод людини, реформування цивільного, кримінального, адміністративного й відповідного процесуального законодавства.

Проведена у 2001 р. Верховним Судом України, Вищим господарським судом, апеляційними та місцевими судами робота значною мірою сприяла підвищенню рівня діяльності по розгляду справ, забезпеченню однакового застосування нового законодавства, посиленню судового захисту прав і свобод людини, прав юридичних осіб, інтересів держави.

Із прийняттям нового Закону «Про судоустрій України» необхідно зосередити увагу на вирішенні організаційних питань створення та забезпечення функціонування нової системи судів, на застосуванні судами законів із дотриманням процесуальних строків розгляду справ та ухваленням правосудних рішень.

На нашу думку, неможливо досягти якісних зрушень у здійсненні правосуддя без вирішення й інших проблем належного організаційного і фінансового забезпечення судової системи держави. Це зумовлює необхідність прискорення насамперед:

— прийняття нових процесуальних кодексів України на основі нового Закону «Про судоустрій України» з використанням досвіду, набутого при проведенні «малої» судової реформи;

— розгортання системи адміністративних судів відповідно до названого Закону;

— створення Касаційного та Апеляційного судів України, які розглядатимуть справи, віднесені до їх підсудності процесуальним законом;

— формування Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь для організаційного забезпечення діяльності судів;

— реального функціонування Академії суддів України для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, проведення наукових досліджень з питань удосконалення організації та діяльності судів, вивчення відповідного світового досвіду;

— розроблення і затвердження державної програми забезпечення судової діяльності з визначенням пріоритетних напрямів, реальних строків виконання запланованих заходів і органів та осіб, відповідальних за реалізацію цієї програми. Пропозиції з цього приводу були підготовлені робочою групою Верховного Суду та Ради суддів України і направлені Адміністрації Президента України й Кабінету Міністрів. Фактично йдеться про визначення стратегічної позиції держави із зазначеного кола проблем.

За дорученням Глави держави готується засідання Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування, на якому передбачається розглянути комплекс питань, пов’язаних із реформуванням судової системи.

З огляду на недостатнє фінансування з державного бюджету та актуальність проблеми здійснення судової реформи пропонуємо головам апеляційних судів проаналізувати хід реформування судової системи, стан матеріально-технічного і кадрового забезпечення діяльності судів у регіонах, провести наради, «круглі столи» із цих питань за участю керівників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, обласних управлінь юстиції, суддів, учених-юристів, представників засобів масової інформації, довести до відома суддівського корпусу інформацію про те, що робиться державою для вирішення зазначених завдань.

З урахуванням стану справ у березні-квітні цього року необхідно розробити й затвердити регіональні програми забезпечення діяльності судів, вжити додаткових заходів щодо надання судам належних приміщень для здійснення правосуддя, фінансової та матеріально-технічної допомоги, вирішення житлово-побутових потреб суддів.

Найгострішою проблемою в діяльності як Верховного та Вищого господарського, так і апеляційних судів на даний момент є потреба у формуванні судової практики з метою правильного й однакового застосування апеляційними і місцевими судами нового законодавства.

Необхідно приділяти особливу увагу розгляду судами справ, що зачіпають права та свободи людини. Як і раніше, в полі зору повинні постійно перебувати питання призначення мір кримінального покарання, передусім найбільш суворого його виду — позбавлення волі, застосування при здійсненні правосуддя положень Конституції України як норм прямої дії, підвищення культури та профілактичного впливу судочинства, а також дієвості допомоги, що надається судам.

© Верховний Суд України, 1996-2002.Ми зобов’язані вийти до людей як професійні судді, які вирішують їх проблеми, а не з безсиллям і безнадією — тому, що ми вже є реальною судовою владою і повинні вміло захищатися, ефективно використовуючи юридичні засоби, і, більше того, забезпечувати гарантований Конституцією та законами України захист прав і свобод людини, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.