Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду

В.Т. Маляренко, Голова Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

Не говори плохого никому,

Если не враг ты счастью своему.

Мірза Шафі

Всем, кто не знает, я скажу по чести,

Язык карают с головою вместе.

Сдержи язык свой, голову жалея,

чем он смирнее, тем она целее.

Юсуф Баласагуні

Політична боротьба здійснюється в багатьох формах. Однією з них є намагання певних сил дискредитувати окремі державні органи влади, в тому числі судову систему держави, суди і суддів. А дискредитація судової влади – це дискредитація законності і справедливості в державі, намагання посіяти серед людей страх і зневіру в можливість захистити себе, свої права та законні інтереси в суді.

Нещодавно в ряді засобів масової інформації України було опубліковано декілька статей, в яких виключно чорними фарбами змальоване правосуддя в нашій країні. Вина за наявність недоліків у судочинстві покладається дописувачами насамперед на суддів і тільки на них.

На жаль, авторам цих статей бракує об’єктивності, бажання з’ясувати дійсний стан, в якому нині перебуває судочинство, елементарного знання законів. Замовний характер таких статей видно неозброєним оком. Цих авторів відверто шкода, оскільки заради копійки чи слави вони готові ославити і рідну матір, обмазати смолою та виваляти в пір’ї й рідного батька. І перш за все виникає бажання сказати їм відомі слова: «Прости їх, Господи, бо не відають, що творять», а крім того, для кращого розуміння, що таке об’єктивність, прочитати цей маленький вірш:

«Взгляни горе в лицо — тупа вершина,

А сбоку погляди — она остра.

Иди навстречу — и гора все выше,

Иди назад — и ниже все гора.

О нет, она свой облик не меняет.

Гора одна и та же – в этом суть.

А измененье от того зависит,

С какого места на нее взглянуть».

Су Ші

(китайський поет епохи Сун, 1036—1101 рр.)

Відомий поет Су Ші звичайно застосував тут художній прийом, і йдеться у вірші не лише про гору, а й про людей та їхні діяння.

Щоб більше знати про людину, її поведінку, можливості, щоб прогнозувати її вчинки, необхідно розглядати її з різних позицій, вивчати тривалий час. Об’єктивний висновок потребує комплексного, всебічного й повного дослідження предмета, великих знань, чесності і неупередженості. Якщо цього потребує оцінка конкретної людини, то тим більше такий підхід має бути в оцінці діяльності установи, організації чи цілої системи установ та організацій.

Час від часу ми чуємо негативні оцінки діяльності не тільки окремих суддів чи судів, а й усієї судової системи держави. На чому грунтуються ці оцінки? Чи об’єктивні вони? І чи можна мовчки ігнорувати їх? Хто замовник цих негативних оцінок? Давайте спокійно розмірковувати.

Аналіз діяльності судової системи, перевірки стану організації роботи окремих судів, узагальнення судової практики та статистики свідчать, що судова система України дійсно не є ідеальною, оскільки в її діяльності наявні недоліки. Багатьом суддям бракує професійних знань, досвіду, вихованості, об’єктивності при прийнятті рішень. Не кожний суддя має належні організаторські здібності та високе почуття відповідальності. Але треба усвідомлювати, що судова система України, її судді і працівники судів (як і в кожній державі) — це плоть від плоті суспільства, його частина зі всіма його хворобами. Проблеми судочинства породжуються насамперед суспільством, а не «поганими» суддями. Важко уявити державу, в якій би інженери, агрономи, журналісти, народні депутати, вчителі, лікарі, трактористи або доярки були «хорошими», а судді — «поганими» чи навпаки. Вони всі походять від одних прабатьків, всі дихають одним повітрям, виховані однією шкільною системою, перебувають під впливом політики, економіки, права та моралі, які існують у державі. Кожна конкретна сім’я, яка виплекала суддю, не завжди спадково суддівська, в ній народжуються і журналісти, і представники інших професій. І якщо хтось із журналістів чи інших осіб вважає, що він кращий за суддів і має право дивитися на них «зверху», то йому доречно нагадати слова класика дохристиянської давньогрецької поезії Демодока, який казав:

«Хиосцы, — не тот или этот, —

а все, кроме Прокла, дурны;

но из Хиоса и Прокл».

«Все киликийцы — прескверные люди;

Среди киликийцев Кинир лишь хорош;

Но — киликиец и он!»

«Каппадокийца ужалила злая ехидна

и тут же мертвой упала сама,

крови зловредной испив» ¹.

Хай кожний обдумає цю вічну мудрість і знає, що і Президент, і Уряд, і судді є частинкою народу, вони всі багато в чому схожі на нього самого, і тому, щоб усі урядовці, судді, прокурори та інші були «хорошими», треба починати із себе.

На жаль, значна частина наших громадян, умовно кажучи, не завжди переходить дорогу на зелене світло світлофора, а в більшості випадків — тоді і там, де заманеться, але коли йдеться про інших, і особливо про тих, хто судить чи керує, тут принциповість стовідсоткова — і вони, і їхні дії повинні бути бездоганними. Шановні! Але ж вони всі вами обрані з вашого середовища. А це середовище породжує не тільки винахідників, вчених, політиків, воно, хоч і гірко це визнавати, щороку дає в середньому тільки зареєстрованих 500 тис. злочинів та понад 2,5 млн. судових справ про адміністративні правопорушення. Помножте це на 10 і зрозумієте, що за кожне десятиріччя більше 30 млн. громадян фіксуються у відповідних правоохоронних протоколах як правопорушники. А якщо врахувати те, що не при кожній крадіжці курки чи мішка картоплі і взагалі крадіжці чи іншому нещасті людина біжить до райвідділу МВС, щоб зареєструвати цей факт, і не всіх неплатників податку можна виявити, і не всі порушення правил торгівлі, мисливства, рибальства, дорожнього руху тощо фіксуються, і не всі хабарники отримують хабарі в присутності понятих, а згвалтовані не спішать звертатися до правоохоронних органів, тобто що латентна складова правопорушень набагато вища від офіційних статистичних даних, то взагалі є над чим замислитись.

Але повернемось до міркувань про суд і судову систему. Хотілося б, щоб правосуддя наше було бездоганним. Проте, як уже багато разів говорилося, цьому, крім іншого, не сприяють недостатнє фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення судів і суддів, невирішеність соціальних та багатьох інших проблем, у тому числі проблем, пов’язаних із підготовкою та відбором кадрів. На якості й оперативності правосуддя позначаються аналогічні проблеми органів дізнання і досудового слідства, прокуратури та адвокатури. Крім того, не кожний громадянин є законослухняним і виконує всі розпорядження суду. Ці й безліч інших обставин в окремих випадках призводять до порушень строків розгляду справ та інших процесуальних строків, постановлення рішень, які не відповідають вимогам закону, невиконання судових рішень тощо.

Величезне значення для нормальної ефективної діяльності суду має застосовуваний закон, зокрема його чіткість та ясність, логічна послідовність та узгодженість з іншими нормативними актами. На жаль, багато законів, які приймаються в умовах політичної, а іноді й кулачної боротьби, коли перемагають не здоровий глузд, виваженість і об’єктивність, а емоції та політичні чи бізнесові інтереси, не завжди відповідають цим якостям.

Суди все частіше відчувають шалений тиск замовленої преси, оплачених вуличних пікетувань, перебувають у лещатах конкуруючих політичних блоків та угруповань. За цих умов, хоч за законом суддя незалежний і підкоряється лише закону, життєві обставини зв’язують його по руках і ногах, і він знає, що в багатьох випадках, навіть якщо вчинить відповідно до закону, буде страждати. Оскільки його принциповість позначиться якщо не на ньому, то на його близьких, дружині чи дітях. Такі приклади непоодинокі.

Невелика заробітна плата, не завжди пристойні умови на робочих місцях та вдома (із 837 приміщень судів понад 300 не придатні для здійснення правосуддя; кожний восьмий суддя не забезпечений житлом), надзвичайні, ніколи й ніким не вивчені та не оцінені стреси, які витримує суддя, постійне перебування в зоні конфліктів між людьми, які звертаються в суд, фізичні перевантаження від непомірної кількості справ не дають приводу до оптимізму.

Не випадково, що за наведених обставин мало бажаючих працювати суддею. Як відомо, на сьогодні із 7515 суддів за штатом 1490 суддівських посад є вакантними, і черги для їх заповнення немає. Це симптом, який спонукає до запитання: чому так? А тому, що суди на сьогодні працюють у жорстких, а значна їх частина — в надто жорстких умовах, які не відповідають вимогам судочинства.

Водночас слід сказати, що навіть за цих умов судді України в цілому все ж таки успішно виконують свої обов’язки. У 2002 р. до судів по першій інстанції надійшло понад 5 млн. справ, що на 1,8 млн., або на 54,4 %, більше, ніж у 2001 р., а лише в I півріччі 2003 р. надійшло майже 2,8 млн. справ. Кожному судді в середньому по державі щомісяця надходить на розгляд понад 100 справ. Це надто багато. Саме з таких, а також безлічі інших причин, у тому числі через неявку учасників процесу в суд, 10,8 % кримінальних та 19,5 % цивільних справ (у I півріччі 2003 р. відповідно 9,2 % і 19,4 %), а не більшість, як заявляють окремі особи, були призначені до розгляду з порушенням встановлених законом строків. Верховний Суд України нині вводить у дію всі передбачені законом механізми, щоб кількість таких випадків зменшити до мінімуму. В апеляційному й касаційному порядку минулого року було скасовано і змінено 4 % постановлених вироків у кримінальних справах та 1,5 % рішень у цивільних справах ² (у I півріччі 2003 р. відповідно 4,2 % і 2,0 %). Зрозуміло, що це багато, і треба вживати заходів до того, щоб підвищити якість судових рішень та щоб вимоги закону виконувались якнайчіткіше. Але і заявляти про те, що в Україні немає правосуддя, ці цифри не дають підстав.

Який вигляд має правова система України на фоні інших країн Європи, найяскравіше видно з інформаційно-статистичного повідомлення Європейського суду з прав людини, опублікованого в журналі «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі» (2003. — № 1. — С. 227—232), який видає Українська правнича фундація. Згідно з цим повідомленням, за 2002 р. із 44 країн Європи на розгляд зазначеного суду надійшло 30 828 заяв, у тому числі з України — 2549, Польщі — 4173, Італії — 1304, Росії — 4006, Німеччини — 1668, Франції — 2789 тощо. Проте справ, у яких встановлено принаймні одне порушення Конвенції, виявлено: щодо України — 1, Франції — 61, Італії — 325, Польщі — 20, Німеччини — 6, Великобританії — 30, щодо Туреччини — 54 тощо. Аналогічно в 2001 р. із 683 справ, у яких Європейський суд виявив принаймні одне порушення Конвенції, зі справ, які надійшли з України, не знайдено жодної, тоді як із Франції надійшли 32, Туреччини — 169, Італії — 359, Німеччини — 13, Польщі — 17, Великобританії — 19 таких справ. У 2003 р. ці цифри дещо змінилися, але офіційних даних поки що немає.

Звичайно, тільки на цих цифрах не можна будувати уявлення про дотримання прав і свобод людини в Україні та її правосуддя, однак заявляти про те, що в Україні з цією проблемою гірше, ніж в інших країнах, не можна. Судова система має той вигляд, який спричинюють умови політичного та економічного життя країни, і треба не охаювати й не малювати її образ лише чорними фарбами, а намагатися допомогти в її становленні.

Слід звернути увагу на те, що правосуддя в Україні поступово гуманізується. Так, якщо до позбавлення волі було засуджено в 1999 р. 37,5 % осіб, у 2000 р. — 35,9 %, а в 2001 р. — 37,2 % від усіх засуджених, то у 2002 р. уже 31,4 %, а в I півріччі 2003 р. – 30,8 %. Якщо в 2001 р. було звільнено від покарання 32 016 осіб, то у 2002 р. — 105 488 осіб, у тому числі з випробуванням — 100 192 особи (у I півріччі 2003 р. — відповідно 56 521 і 54 916 осіб). Збільшилася кількість осіб, яким присуджено штраф, громадські роботи та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Тобто судова система України все більше орієнтується на європейські стандарти.

Авторитет судової влади в суспільстві залежить перш за все від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права й свободи громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики, а також узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю констатувати, що судова система України стає все більш авторитетною, оскільки кількість звернень людей до суду за захистом своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди все більше довіряють саме суду.

На жаль, авторитет суду підривається тим, що не всі судові рішення своєчасно виконуються органами виконавчої влади. І це не вина судів чи суддів, оскільки виконання судових рішень здійснюється Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та Державним департаментом України з питань виконання покарань. У цьому явищі, як у краплі води, видно всю слабкість нашого державного апарату. Що стосується професіоналізму та моральності представників судової влади, то відповідні правові механізми, які існують в Україні, зорієнтовані на те, щоб працювати суддями йшли кращі представники суспільства. Наскільки це вдається на практиці, важко сказати. В усякому разі із 6 тис. суддів, що працюють на сьогодні в Україні, останніми роками 3560, у тому числі майже всі судді Верховного Суду України, пройшли процедуру безстрокового обрання у Верховній Раді України, яка супроводжувалася перевірками кожної заяви чи скарги, і отримали у народних депутатів, а отже, і у народу, вотум довіри.

Верховний Суд України шляхом підготовки постанов Пленуму з роз’яснень законодавства, публікацій узагальнень судової практики та аналізів судової статистики, судових рішень, а також проведення семінарів із суддями, інших заходів інформаційного характеру робить усе для підвищення рівня професіоналізму суддів. Постійні планові та позапланові вивчення стану організації здійснення судочинства судами нижчого рівня з виїздом на місце та наступним розглядом результатів цього вивчення на засіданнях Президії Верховного Суду України і президії Ради суддів України спонукають суддів до того, щоб закон застосовувався чітко і поведінка судді відповідала його високому статусу в державі. Треба звернути увагу на те, що вивчення стану організації здійснення судочинства в регіонах з виїздом на місця Верховний Суд України почав здійснювати лише починаючи з кінця 2002 р.

Кваліфікаційні комісії суддів у регіонах і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ради суддів у регіонах та Рада суддів України, Вища рада юстиції відповідно до повноважень і компетенції розглядають кожну скаргу на дії та бездіяльність судді, що спонукає останнього до належної поведінки. Зрозуміло, що всі ці органи повинні оберігати суддю від необгрунтованих обвинувачень і не травмувати його психіку безпідставно. Але якщо він допустить вчинок, що ганьбить честь і гідність судді, підриває авторитет судової влади, то і суддівське середовище, і зазначені органи роблять усе, щоб позбавити його посади. Наприклад, у ході вивчення стану організації здійснення судочинства в Рівненській області було встановлено, що суддя Корецького місцевого суду Г. нехтує законом, чим підриває авторитет судової влади. Суддівське середовище зразу вжило всіх заходів до того, щоб позбавити його посади, і Указом Президента України від 15 липня 2003 р. він був звільнений з роботи. За I півріччя 2003 р. звільнено з посади двох суддів за порушення присяги і трьох суддів — у зв’язку із засудженням за вчинені злочини та набранням вироками законної сили. Впродовж 2002 р. 52 суддів були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги і 10 — звільнено з посад за такі порушення. За 2002 та 2003 рр. відмовлено у безстроковому обранні 12 суддям, у зв’язку з чим вони звільнені з посад по закінченні строку повноважень. Тобто в державі є механізми для очищення суддівського корпусу від «скверни», що є серйозним аргументом на підтримку в суддівському середовищі відповідної дисципліни.

Водночас тривала невирішеність державою проблем підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, недоліки в підготовці юристів та відборі спеціалістів на посади суддів, надзвичайна складність і заплутаність правового механізму по очищенню судів від суддів, які дискредитують суддівський корпус, відсутність постійного контролю за відповідним професійним рівнем суддів та їх моральними якостями гальмують підвищення ефективності й авторитетності судової системи України. На жаль, саме невирішеність цих проблем дає підстави для пропозицій про ліквідацію інституту безстрокового обрання суддів на посади. Хоча без вирішення цих проблем і десятилітній строк повноважень суддів не є панацеєю, і тому їх вирішення є нагальною необхідністю.

Ні для кого не є таємницею, що нині в нашому суспільстві уже немає сфер, які б не підпадали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави, депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на роботі і міністрів, і прокурорів. Більшість великих підприємств сьогодні функціонує на правовій основі, яка визначена рішеннями судів. Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів. Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.

Європа і Америка, як відомо, визначають свою політику щодо нашої країни із трьох критеріїв — рівня демократії, ринкової економіки і верховенства права, яке залежить від становища, в котрому перебувають суди, їх захищеності і незалежності, становища фізичної та юридичної особи в суді. Мільйони людей, тисячі юридичних осіб сьогодні вирішують свої проблеми саме в судах. Тобто сьогодні в Україні суд — це особливий орган влади з особливими повноваженнями і значимістю. Нині кожна політична чи бізнесова сила в державі, усвідомлюючи це, прагне впливати на суди і суддів. І не треба пояснювати, як у такій ситуації мають реагувати суспільство і державний апарат на проблеми судів, якщо хотять, щоб останні не були політизованими, корумпованими, не дезорганізовувались, не піддавалися впливу, а вирішували всі справи відповідно до закону — так, як і належить у демократичній правовій державі. Насамперед необхідно, щоб проблеми судів розглядались і вирішувались не хаотично і спорадично, а згідно з чіткою програмою, комплексно і системно, після грунтовного їх вивчення. Інакше ми постійно забігатимемо вперед, а потім повертатимемося назад, будемо смикатись у різні боки, як це відбувається нині із судом присяжних, Касаційним судом України, переглядом справ, безстроковим обранням суддів. Прикладів можна навести багато.

Останніми роками в реформуванні судової системи зроблено чимало. Конституцією закріплено самостійність судової влади та основні засади її здійснення. Законом «Про статус суддів» утверджено високий статус судді, його особливе матеріальне і соціальне становище. Законом «Про судоустрій України» реалізовано конституційні принципи територіальності та спеціалізації в побудові судової системи, розроблено механізми призначення і звільнення суддів. Передбачено та сформовано самоврядні інститути суддівства. Утворено Державну судову адміністрацію України, яка поступово набирає необхідної сили. Кабінетом Міністрів України розроблено програму виведення судової системи із кризи. Аналогічні програми має кожна обласна адміністрація. Поступово збільшується заробітна плата суддів та працівників апарату судів. Збільшуються й асигнування на здійснення правосуддя. Значна кількість судів отримала нові приміщення, а старі ремонтуються. Вживається багато інших заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності. Тобто держава поступово змінює своє ставлення до судової гілки влади. Але судовій системі все ще далеко до вирішення всіх проблем. І на цьому спекулюють окремі політичні сили.

Яким же чином формується громадська думка щодо оцінки діяльності судів? Оскільки законні й обгрунтовані судові рішення, які постановлено відповідно до вимог закону, як правило, мало хто обговорює в засобах масової інформації, то насамперед вона формується завдяки: помилковим судовим рішенням, які інколи ухвалюють суди; тяганині, що іноді допускається; безтактності та грубощам, які все ще трапляються в окремих судах. У таких випадках окремий факт використовується заінтересованими особами як підстава для узагальнень, для того, щоб кидати тінь на все правосуддя, і тому суди повинні приділяти максимум уваги забезпеченню законності як у матеріальному, так і процесуальному плані при розгляді кожної справи. Маючи справу зі специфічними людьми, судді і працівники судів у будь-яких випадках повинні бути витриманими і ввічливими, не відповідати грубощами на грубощі. Треба усвідомлювати, що висока культура поведінки — це один із найважливіших чинників, який підвищує авторитет суду, суддів та працівників судів.

Згідно з Європейською хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді при виконанні своїх обов’язків повинні бути доступними і діяти з повагою стосовно осіб, які до них звертаються. Вони повинні клопотатися про підтримку високого рівня компетентності, необхідного для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежить гарантія прав особи. Слід знати, що у світі суд та його приміщення сприймаються як храм божий, оскільки саме там приймаються рішення, непідвладні жодній іншій владі. І в Україні в давні часи було завжди так. Для переконливості можна послатись на «Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743». Згідно з цим надзвичайно авторитетним історичним нормативним актом суворі кримінальні покарання за неповагу до суду присуджували не тільки тим, хто дозволяв собі образити або принизити суддю чи суддівського працівника усно або письмово, а й тим, хто грубо, нетактовно поводився у приміщенні суду. І тому судді мають вимагати і від себе, і від відвідувачів та інших осіб, у тому числі й за допомогою сили закону, відповідної високої поваги до суду.

Характерною особливістю нашого часу є те, що оцінка діяльності судової системи часто залежить від результатів розгляду окремих так званих резонансних справ, у яких заінтерeсовані певні політичні сили. При вирішенні такої справи на їх користь вони мовчки радіють, а при поразці в суді замість того, щоб проаналізувати правові причини поразки і використати всі матеріальні й процесуальні правові можливості у відповідних апеляційних і касаційних судових інстанціях, ці політичні сили інколи вдаються до примітивного тиску на судову систему шляхом обвинувачень її у засобах масової інформації в усіх смертних гріхах, а також образ та принижень суддів.

При оцінці судової системи треба знати, що немає на Землі країни, в якій би всі були задоволені судом. Справа в тому, що як «не всех коней в байге награда ждет» ³ , так і в судовому змаганні не кожний виходить із нього переможцем. У суд, як правило, приходять дві сторони. І кожна вважає, що саме на її бік повинен стати суд. Але ж це принципово неможливо! А тому виникають незадоволення судом і найрізноманітніші плітки та нісенітниці про суддів. Уявімо собі становище людини, яка переконала себе і своє оточення, що вона має «виграти» процес, але «програла» його. Саме той, хто завідомо не правий або не має доказів своєї правоти й не знаходить аргументів для переконання суддів, і вдається потім до різних інсинуацій, щоб виправдати себе перед оточуючими. Згадаймо сюжет із Біблії, коли до Соломона як судді прийшли дві жінки, щоб він вирішив долю дитини. Кожна з них заявила, що новонароджена дитина належить їй. Але ж одна з них сказала неправду, оскільки задушила уві сні свою дитину. А друга доказів своєї правоти не має. Як бути Соломону? Він запропонував розділити дитину надвоє і віддати кожній із жінок одну частину. Жінка, що задушила свою дитину, погодилась із цим. Друга закричала, щоб дитину віддали першій жінці, аби лише вона залишилася живою. Соломон віддав дитину другій жінці, оскільки зрозумів, що то дійсно була мати дитини.

Спробуємо продовжити самі біблійний сюжет. Думаю, що небагато знайдеться людей, які були б упевнені в тому, що перша жінка, якій дитина не дісталась, відразу ж розкаялась і стала переконувати і себе, і своє оточення, що вона, м’яко кажучи, була не права. На це здатна далеко не кожна людина, і скоріше та, що не вирішує в суді свої проблеми, ймовірно, свята людина. А жінка, котра погодилася на вбивство чужої дитини, явно не свята. Щоб реабілітувати себе перед оточуючими, вона, мабуть, скаже, що Соломон — поганий суддя і не розібрався в ситуації або що його підкупили. Це найбільш поширені і сьогодні аргументи таких же людей, як і описана в Біблії жінка. А Біблія — вічна книга, і там випадкових, малозначних сюжетів, які не розкривають суть людини та її психології, немає. Тепер уявіть, що мільйони таких людей щорічно приходять у суд. Саме вони, а також мільйони тих, яких суд кожного року засуджує за кримінальні злочини чи адміністративні правопорушення, та їх оточення створюють негативну громадську думку щодо суду.

Звичайно, їсти хліб хотять і журналісти. Абсолютна більшість із них заробляє його чесною працею та об’єктивністю. Але окремі з них заробляють на хліб, збираючи плітки, вигадки, на своє розуміння трактуючи той чи інший закон, те чи інше судове рішення, відстоюючи позицію лише однієї сторони, і подають це «засмажене печиво» на сторінки засобів масової інформації, підриваючи авторитет суду і суддів, створюючи їм негативний імідж. Вони розраховують на безкарність, а найвірогідніше, не знають або не хотять знати, що суд — єдина структура в державі, авторитет якої має бути бездоганним і тому підтримується силою закону. Зокрема, згідно зі ст. 129 Конституції за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Ця відповідальність передбачена ст. 185³ Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проблема лише в тому, що зазначена стаття не часто застосовується, і суддям це слід враховувати. Судді повинні захищати себе та суд від образ, принижень та всілякого бруду. До цього їх спонукають названа конституційна норма і необхідність підтримання високого статусу та авторитету суду як єдиної гілки державної влади, котра має врівноважувати суспільство й інші гілки влади та змушувати всіх виконувати вимоги законів, що є джерелом найвищого блага в суспільстві.

Відповідно до ст. 14 Закону «Про судоустрій України» і ст. 11 Закону «Про статус суддів» органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї, і тому суди мають спонукати всіх до виконання цього обов’язку.

Не повинні посягати на авторитет суду та його незалежність і самі судді. Не можна обійти мовчанням той факт, що останніми роками окремі судді, не погоджуючись із рішенням вищестоящих судів, намагаються через засоби масової інформації довести, що не вони, а вищестоящі суди помилилися при прийнятті того чи іншого рішення. І при цьому, впадаючи в раж, не зупиняються перед приниженням та образами вищестоящих судів. Як правило, підбираючи тенденційно, однобоко факти, наводячи сумнівні докази та аргументи, вони намагаються показати себе в кращому вигляді порівняно із суддями, яких критикують. Мені можуть сказати, що кожний суддя має право на захист своєї позиції та думки. Так. Але є і поняття суддівської етики. Згідно з Європейською хартією про закон «Про статус суддів» судді повинні утримуватися від вчинків, дій або висловлювань, які здатні похитнути впевненість у тому, що вони неупереджені та незалежні. Аналогічні норми передбачені і в Кодексі професійної етики судді України: суддя не може піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили (ст. 6).

У жодному процесуальному Кодексі не передбачено можливості оспорення суддею рішення вищестоящого суду. Критика суддею рішення вищестоящого суду може сприйматись як його заінтересованість у справі, оскільки для такої критики є учасники процесу. Крім того, звернення до засобів масової інформації, до читачів та громадськості з приводу конкретної справи є своєрідним тиском на вищестоящі суди, посяганням на їх незалежність, що заборонено законом.

Судді, які вважають за необхідне вирішувати проблеми в конкретних справах саме таким чином, підривають авторитет судової влади, не мають самоповаги.

Кожен обвинувачений, підсудний або потерпілий, кожна інша людина, яка звертається до суду чи судді за захистом своїх прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не вправі підривати впевненість у такій компетентності, в незалежності і неупередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим у тому, щоб суду і суддям були властиві такі якості, а кожний суддя повинен дбати про те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 12 Кодексу професійної етики судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має перспектив позитивного розвитку. Водночас об’єктивна, обгрунтована критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання закону, дисциплінованості та порядності суддів і працівників судів.

¹ Античная лирика. — М.,1968. — С. 202.

² Детальніше проце див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 3. — С. 40—55.

³ Байга — спортивне змагання казахів. Автор вірша — Шал-акин (класик казахської поезії ХVIII ст.). Цит. за: Поэты Казахстана: Библиотека поэта. — Б. м., 1978. — С. 153.