ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Заповіт не може бути визнаний недійсним за позовом спадкоємця з тих підстав, що спадкодавець склав заповіт на вкрай невигідних для себе умовах
 
 

Заповіт не може бути визнаний недійсним за позовом спадкоємця з тих підстав, що спадкодавець склав заповіт на вкрай невигідних для себе умовах

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 17 жовтня 2002 р.
(в и т я г)

У квітні 1999 р. Ш. звернулася в суд із позовом до Л. про визнання заповіту недійсним. Позивачка посилалася на те, що Л., скориставшись тяжкими обставинами, котрі виникли в житті її батька Я., умовила останнього скласти на її ім’я заповіт на вкрай невигідних для спадкодавця умовах. Ш. просила визнати цей заповіт недійсним з підстав, передбачених ст. 57 ЦК.

Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 4 липня 2000 р. позов Ш. задоволено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 16 серпня 2000 р. рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі Л. просить скасувати зазначені судові рішення і направити справу на новий розгляд у зв’язку з порушенням судами норм матеріального і процесуального права. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що заповіт на користь Л. укладений спадкодавцем на вкрай невигідних для нього умовах унаслідок збігу тяжких обставин і тому є недійсним з підстав, передбачених ст. 57 ЦК. Однак зазначені факти встановлені судом з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статей 41, 525, 534 ЦК заповіт є односторонньою угодою, в якій не передбачено жодних умов і зобов’язань для спадкодавця за його життя, і може мати негативні наслідки лише після смерті спадкодавця для інших осіб у вигляді позбавлення права на спадщину.

Дійшовши висновку, що спадкодавець заповів майно на вкрай невигідних для себе умовах, суд неправильно застосував названі вище норми матеріального права.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права (статей 15, 30, 62, 202 ЦПК) призвело до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, рішення Ленінградського районного суду м. Києва від 4 липня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 16 серпня 2000 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2024. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком