Засуджений, що тримається під вартою, підлягає обов’язковому виклику в апеляційний суд, коли про це надійшло його клопотання

Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України
від 05 листопада 2001 р.
(в и т я г)

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 18 травня 2001 р. М. засуджено за ч. 3 ст. 166 КК на шість років шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з правом на носіння та застосування вогнепальної зброї, на три роки.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 31 липня 2001 р. вирок суду в частині кваліфікації дій засудженого й обраної міри покарання залишено без зміни.

М. визнано винуватим у тому, що він, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого чергової частини Острозького МРВ УМВС України в Рівненській області (далі — чергова частина), маючи спеціальне звання капітана міліції, будучи посадовою особою, яка здійснює функції представника влади, під час виконання посадових обов’язків вийшов за межі наданих йому прав і повноважень за таких обставин.

13 серпня 2000 р. приблизно о 23-й годині 20 хвилин до чергової частини надійшло повідомлення про порушення громадського порядку групою осіб біля клубу с. Хорів. М., який чергував по підрозділу міліції, очолив оперативну групу з п’яти чоловік і власним автомобілем ВАЗ-20101 о 24-й годині виїхав на місце події. Прибувши разом із працівниками міліції Б. та П. до клубу, М. попрямував до групи людей, які стояли зліва від входу до клубу. Хоча на час прибуття працівників міліції інцидент між молоддю вже вичерпався і бійки не було, М. вийняв закріплену за ним вогнепальну зброю (пістолет Макарова) і наказав усім стояти на місці. Привівши пістолет у бойову готовність (дослав патрон у патронник та зняв зброю із запобіжника) і тримаючи палець правої руки на спусковому гачку, М. підійшов до Ф. з метою його затримання. При цьому М. вільною рукою різко розвернув його обличчям у інший бік, тримаючи пістолет упритул до правої верхньої частини тіла останнього. Ф. різко смикнувся, намагаючись повернутися, і зачепив пістолет, внаслідок чого стався постріл, яким було вбито Б., що знаходився неподалік.

У касаційній скарзі захисник Р. просить вирок щодо засудженого М. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, стверджуючи, що висновки суду про вчинення засудженим злочину не відповідають встановленим у справі фактичним обставинам. Він вважає, що у засудженого умислу на застосування зброї не було, постріл стався через необережні дії потерпілого Ф. Крім того, вказує на суворість призначеного покарання і на те, що апеляційним судом щодо М. допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, оскільки не було задоволене клопотання останнього про його виклик у судове засідання апеляційного суду.

Засуджений М. у касаційній скарзі стверджує, що застосування ним зброї було вимушеним, оскільки існувала небезпека того, що Ф. міг заволодіти пістолетом і вчинити напад на працівників міліції, а смерть працівника міліції Б. також перебуває у причинному зв’язку з цими діями Ф. У скарзі М. порушує питання про скасування вироку щодо нього.

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 358 КПК засуджений, що тримається під вартою, підлягає обов’язковому виклику в апеляційний суд у випадках, коли про це надійшло його клопотання.

Як вбачається зі справи, засуджений М. заявив клопотання про його виклик в апеляційний суд, але воно залишилося без задоволення. Проте залишення клопотання засудженого про його виклик в апеляційний суд без задоволення кримінально-процесуальним законом взагалі не передбачено. Тому колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України вважає, що апеляційним судом допущено порушення права обвинуваченого на захист, а це згідно з п. 3 ст. 370 КПК є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для скасування судового рішення. У зв’язку з цим ухвалу апеляційного суду щодо засудженого М. скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При встановленні вини особи у вчиненні будь-якого корупційного діяння, в тому числі й у порушенні спеціальних обмежень, суду необхідно виходити не тільки зі змісту положень ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а й враховувати загальні ознаки корупції, що містяться в ч. 1 ст. 1 цього Закону