I. Європейський Союз трактує медіацію як дієвий спосіб врегулювання спорів в суспільствах, де панує європейська культура законотворення. Міжнародні інституції протягом багатьох років цікавляться проблематикою медіації. Вони заохочують країни-члени ЄС у своєму законодавстві враховувати ідеї примирення, медіації, більше уваги приділяти потерпілому в системі правосуддя⁶.

Рекомендації Ради Європи, викладені в документах з однойменною назвою, стали вагомим аргументом на користь впровадження медіації в багатьох державах. Передбачені у цих Рекомендаціях засади⁷, повинні знайти своє місце в законодавчих актах країн-членів ЄС як джерело інформації й натхнення задля розвитку їхніх національних систем медіації у кримінальних справах. Водночас країни-члени ЄС залишають за собою великий запас свободи дій у законотворенні для того, щоб медіація не суперечила з правовими традиціями кожної з них. Польща враховує рекомендації й приписи Європейського Союзу та поступово впроваджує в свою систему кримінального законодавства процедуру медіації.

Зацікавлення проблематикою відновного правосуддя у Польщі виникло на початку 90-х років XX століття, а потім, через декілька років дискусій на тему теорії й практичного досвіду з ведення процедури примирення, медіацію на засадах експерименту офіційно почали застосовувати у провадженні в кримінальних справах неповнолітніх. У той час питанням впровадження медіації в систему правосуддя займалися недержавні організації. Експериментальний проект процедури примирення в справах неповнолітніх втілювався у 1996-99 роках. Перші позитивні результати експерименту стали підґрунтям для впровадження інституту медіації до оновленого Закону “Про провадження в справах неповнолітніх” від 26 жовтня 1982 року. Натомість пілотна програма щодо медіаційної процедури між неповнолітнім правопорушником й дорослим потерпілим так і не була здійснена, як і програма, за якою правопорушник відбував покарання позбавленням волі в умовах тюремного закладу.

II. До польського кримінального законодавства інститут медіації було впроваджено новими кодифікаціями у 1997 р. (Кримінальний кодекс набув чинності 1 вересня 1998 р.)⁸. Спочатку медіацію можна було проводити лише в період попереднього слідства та під час судового процесу – за умови попередньої перевірки оскарження. Такий правовий підхід став причиною того, що медіацію можна було застосовувати лише в обмежений строк. Проте від 1 липня 2003 р. інститут медіації впроваджено до Загальної частини польського Кримінально-процесуального кодексу як правило статті 23a.⁹ Внаслідок цього нововведення з‘явилася можливість застосування медіації на будь-якому етапі розслідування або судочинства. Суттєвою зміною стало й те, що термін проведення процедури медіації тепер не зараховується в строк тривання слідства.

III. Передача справи на медіацію відбувається з ініціативи органу, що здійснює провадження в кримінальній справі або з ініціативи однієї зі сторін чи за її заявою. Направляючи справу на медіацію, поліція, прокурор або суд видає постанову про направлення справи на медіацію. У постанові орган, який її видає, повинен вказати строк тривалості процедури примирення. За законом медіація не повинна тривати довше одного місяця. Проте в деяких випадках за обґрунтованим поданням медіатора, цей термін може бути продовжений на час, необхідний для повного закінчення медіаційного процесу. Для проведення медіаційного процесу медіатору надається можливість ознайомитися з матеріалами справи в необхідному для цього обсязі.

При передачі справ на медіацію необхідно, щоб направляючий орган перевіряв їх й направляв на процедуру примирення лише несуперечливі справи. Важливо також і щоб на медіацію не потрапили справи, в яких відсутня підстава фактичного оскарження, а зібрані докази не доводять вини звинуваченого. Направляючи справу на медіацію, відповідний орган має бути впевнений, що її можна вирішити шляхом примирення сторін.

Критерії оцінки справи щодо її придатності до медіації допомогла розробити практика. До них належать такі чинники: наявність потерпілого¹⁰; місце проживання сторін¹¹; чи звинувачений раніше карався¹²; риси характеру правопорушника¹³ й потерпілого¹⁴; психічний стан сторін¹⁵; чи сторона є на волі, чи її вже позбавлено волі¹⁶; кількість звинувачених і потерпілих, в якій кількості злочинів звинувачують¹⁷ ; характер вчинку¹⁸;стосунки, які об’єднують сторони¹⁹; характер конфлікту²⁰;правова кваліфікація вчинку²¹; впевненість в тому, що обставини справи не викликають сумніву²².

Всі ці передумови пов‘язані між собою й в міру можливості їх слід враховувати у комплексі. Направляючий справу на медіацію може брати до уваги інші обставини правопорушення, не названі вище. Багато залежить від інтуїції особи, що направляє справу на медіацію, її життєвого й професійного досвіду, особистого ставлення до інституту медіації. То, чи справа є придатною для процедури примирення, залежить не тільки від обставин скоєння злочинного вчинку, а й, у значній мірі, від життєвої позиції сторін кримінального конфлікту.

Відмова сторони від участі у медіації не має жодних негативних наслідків. Сторона має право погодитися на участь у медіації або відмовитися від неї на будь-якому етапі медіаційного процесу. Участь у медіації не може бути використана органом, що провадить розслідування або судочинство, як доказ визнання правопорушником своєї вини. Звіт про процедури примирення ніколи не може бути використаний як джерело доказів у справі ні прокурором, ні судом. Правопорушник, який помирився з потерпілим, має шанс на пом’якшення вироку.

IV. Позитивний результат медіації повинен вплинути на рішення, яке прийме орган правосуддя, проте він ніколи не визначає вироку суду. Остаточне рішення в справі належить органові правосуддя, на який не накладаються обмеження щодо вибору виду й міри покарання або карного засобу. Позитивні результати медіації можуть враховуватись при винесенні рішення щодо виконання правопорушником обов‘язкових робіт в рамках спокутування своєї провини. Укладена сторонами угода може містити виконання правопорушником якихось довготривалих зобов‘язань перед потерпілим. Ці зобов‘язання можуть бути внесені до рішення суду і, таким чином, отримати відповідне забезпечення їх виконання з боку правопорушника.

Суд налаштований поважати основні домовленості сторін, досягнуті у ході медіаційного процесу, якщо на перешкоді цьому не стоять суттєві правові або соціальні обставини. Проте формально суд не повинен дотримуватись змісту угоди, у тексті свого рішення він може, напр., накласти на правопорушника інші або додаткові зобов‘язання перед потерпілим.

Наслідком позитивно проведеної медіації, між іншим, може бути:

· припинення провадження у кримінальній справі (якщо провина й соціальна шкода від вчинку є незначними, а заява зі звинуваченнями була відкликана);
· умовне припинення провадження у кримінальній справі (якщо соціальна шкода від вчинку є незначною, вчинок є злочином невеликої тяжкості, за який передбачено покарання позбавленням волі не більше 5 років);
· повторення у рішенні суду домовленостей сторін, досягнутих в ході медіації (напр.: відшкодування збитків, усунення заподіяної шкоди, відповідної поведінки правопорушника, лікування від алкоголізму (наркоманії), сплата штрафу (кошти призначаються на соціальні цілі), вибачення перед потерпілим);
· прийняття рішення без судового розгляду справи.
Угода, укладена між сторонами медіаційного процесу, не має юридичної сили й тому не має ваги „виконавчого листа”. У зв‘язку з цим, виникає необхідність повторення домовленостей сторін, досягнутих під час процедури примирення, у рішенні суду (напр., як одна з умов припинення провадження у кримінальній справі або умовного звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням).

V. Відновне правосуддя і медіація можуть принести користь потерпілому²³, правопорушникові²⁴, суспільству²⁵ та системі правосуддя²⁶.

Основна ідея медіації полягає у тому, що правопорушник і потерпілий повинні самі дійти згоди (у присутності медіатора) та визначити, яким чином правопорушник відшкодує заподіяну кривду. Форма відшкодування кривди не нав‘язується органом правосуддя чи медіатором. Вона є наслідком переговорів, розробленої позиції сторін. Медіація створює умови для того, щоб сторони конфлікту відчули, що існуючий між ними конфлікт вони вирішили, а прийняте ними рішення є справедливим і задовольняє їх²⁷.

Процес медіації нагадує щоденні ситуації, коли конфлікти розв‘язуються без участі формального судового втручання. Тобто медіація використовує здібності людей зменшувати напругу конфлікту й запобігати його загостренню. Вона також впливає на усвідомлення можливості співучасті у суспільній злагоді, служить формуванню почуття відповідальності.

Медіація створює можливості для розвитку гуманізації та раціоналізації у застосуванні правил кримінального законодавства. Вона є симптомом осучаснення кримінального процесу, тому що сформувалась на базі й з потреб практичного досвіду та нового погляду на філософію кримінальної відповідальності²⁸. Медіація надає сторонам автономію в сфері використання своїх прав. Вона виконує відновлювальну функцію, проявом якої є примирення правопорушника з потерпілим. В конфліктній ситуації інститут медіації навчає зберігати й шанувати людську гідність і достоїнство.

Медіаційний процес є інститутом, що підтримує систему правосуддя, проте використовує інші інструменти й процедури, не обмежені вимогами кримінального процесу. Він може стати відповіддю на проблему злочинності, а також наростаючу проблему брутальності суспільства. Відправним пунктом для медіації є потреби потерпілого, відшкодування та компенсація заподіяної кривди й збитків. Медіація створює шанс для виправлення того, що можна виправити у стосунках сторін у такому обсязі, наскільки це влаштовує обидві сторони кримінального конфлікту.

Медіація є прикладом застосування в судовій практиці з провадження кримінальних справ визнаних і рекомендованих Європейським Союзом інститутів. Як член європейської спільноти Польща зобов‘язалась додержуватись правового порядку (чого ми щиро бажаємо й Україні). Це є прикладом свідомого формування кримінальної політики, адаптованої до реалій сучасного життя. Я вважаю, що польський досвід може бути корисним у формуванні й розвитку інститутів медіації в країнах Східної Європи.

⁶Ухвали Генеральної Асамблеї ООН, у тому числі Декларація „Про основні засади правосуддя щодо потерпілих та про зловживання”, Основоположні рішення Ради Європейського Союзу від 15 березня 2001 р. Про статус потерпілих в кримінальному судочинстві, Рекомендація № R(92)16 щодо європейських правил по застосуванню санкцій та інших заходів в місцевих громадах, Рекомендація № R(99)19 щодо медіації в кримінальних справах (її провідною думкою й висновком є широке пропагування ідеї відновного правосуддя та пов‘язане з цим широке громадське просвітництво. В ній викладено основні стандарти медіації в кримінальних справах).
⁷Основні засади медіації: добровільна участь в процедурі, конфіденційність, неупередженість, нейтралітет медіатора, прийнятність особи медіатора сторонами конфлікту.
⁸„Вісник законів” за 1997 р. № 88, ст. 553 з наступними змінами, „Вісник законів” за 1997 р. № 89, ст. 555 з наступними змінами.
⁹„Вісник законів” за 2003 р. № 17, ст. 155.
¹⁰Без нього процедуру примирення неможливо провести.
¹¹Розташування приміщення для проведення медіації має бути зручним для сторін.
¹²На медіацію не повинні потрапляти справи, що кваліфікуються як організована злочинність та коли правопорушник вже неодноразово карався за злочин, в якому його знову звинувачують.
¹³Коли правопорушник є вкрай аморальною, примітивною особою з рисами агресивності, нездатною зрозуміти іншого або такою, що в поведінці керується принципами „другого життя”.
¹⁴Потерпілий є надмірно претензійною особою, не хоче йти на компроміси, ворожо налаштований до правопорушника.
¹⁵Сторона є психічно хворою або особою з інтелектуальними обмеженнями.
¹⁶Перебування сторони, напр., в слідчому ізоляторі, створює технічні проблеми для проведення медіації.
¹⁷Велика кількість потерпілих чи правопорушників передусім створює технічні проблеми для проведення процедури примирення для медіатора.
¹⁸Поодинокий, випадковий вчинок.
¹⁹Напр., сімейні , дружні, сусідські відносини.
²⁰Конфлікт як основа злочину, може тривати недовго, а може бути довготривалим та „передаватися з покоління в покоління”. В останньому випадку, як довела практика, існує мінімальний шанс для успіху, проте медіація є єдиною можливістю вирішення конфлікту та єдиний шлях до примирення.
²¹У принципі немає жодного обмеження щодо правової кваліфікації вчинку. Практика свідчить, що найкращих результатів по примиренню можна досягти в справах, порушених з приводу: бійки, побиття, нанесення тілесних пошкоджень, насильства щодо поведінки другої сторони, майнових правопорушень (крадіжка, пограбування осель, шахрайство, виманювання грошей, пошкодження або привласнення майна), знеславлення, зневаги, порушення засад тілесної недоторканості (зґвалтування), знущання, дорожньо-транспортних пригод. Буває, що на медіацію направляються справи, що кваліфікуються як тяжкий злочин, напр., розбійний напад, проте й вони, буває, вирішуються позитивно.
²²При цьому не обов‘язково, щоб існувала впевненість, що звинувачений є винний.
²³З досвіду витікає, що потерпілі не зацікавлені лише у покаранні правопорушників, вони бажають компенсації за заподіяну їм кривду. Буває, що потерпілий хоче, щоб правопорушник „спокутував” свій вчинок виконанням суспільно-корисної роботи або виконав повинність задля блага громадськості. Буває, що він хоче лише почути слово „пробачте”. Завдяки медіації потерпілий стає господарем процесу, він може приймати рішення у справі, з жертви перетворюється в суб’єкта й посилює свою роль у кримінальному процесі. Зникає анонімність жертви. Потерпілий, між іншим, може позбутися страху, який після злочину відчував перед правопорушником, може висловити свої почуття, пов‘язані зі злочином, свої сподівання й потреби. Медіація надає можливість швидкого усунення заподіяної шкоди, швидкої моральної компенсації за спричинену кривду без потреби здійснення потерпілим додаткових дій.
²⁴Правопорушник може усвідомити, що заподіяв зло й кривду конкретній людині, і повинен це відшкодувати. Таким чином він має можливість зрозуміти наслідки свого ганебного вчинку, висловити жаль, розкаяння, вибачитись перед потерпілим, зрозуміти необхідність усунення наслідків злочину та відшкодування збитків; правопорушник отримує шанс для повернення до нормального життя. Медіація дозволяє правопорушнику взяти на себе відповідальність за наслідки злочину.
²⁵Зокрема медіація дозволяє громадянам брати активну участь у судовому процесі, є шансом для повернення порушеної внаслідок злочину довіри до міжлюдських взаємин, усунення конфлікту між правопорушником і потерпілим, сприяє усуненню конфліктів у суспільстві. Медіація також сприяє посиленню почуття безпеки в суспільстві (завдяки можливості проведення дієвої роботи по перевихованню правопорушників), вона може призвести до кращого спілкування громадян та зростання взаємної толерантності, вона сприяє правовій підготовці населення, дозволяє змінити громадську думку щодо репресивної політики покарання, спрямовуючи цю громадську думку в напрямку політики перевиховання, вона також сприяє зростанню активності суспільства, його включенню в профілактично-виховні заходи.
²⁶Зокрема прагматичну користь. Вона може допомогти подолати кризу в системі правосуддя, спростити цю систему, вплинути на обмеження вагомості процедури доказу, сприяти скороченню часу проведення слідства у кримінальних справах, скоротити витрати на проведення слідства та функціонування системи правосуддя, звільнити систему правосуддя від злочинів невеликої тяжкості, завдяки чому вони можуть зосередитися на більш загрозливих злочинах.
²⁷Попередній досвід довів, що сторони охоче користаються наданою можливістю проведення медіаційного процесу.
²⁸Від карного правосуддя до відновного правосуддя.