Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція *

25 березня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Станік С.Р. справу за її позовом до Президента України про поновлення на публічній службі, встановила:

У червні 2007 р. представник Станік С.Р. — Забара І.М. — звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на порушення визначеної у законодавчому порядку процедури припинення повноважень судді Конституційного Суду України як на підставу позовної вимоги про визнання протиправним Указу Президента України від 1 травня 2007 р. № 370/2007 «Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України».

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 18 липня 2007 р. позовні вимоги задовольнив — визнав протиправним і скасував зазначений Указ Президента України, поновив Станік С.Р. на посаді судді Конституційного Суду України з 1 травня 2007 р.

Апеляційну скаргу представника Президента України Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 жовтня 2007 р. задовольнив частково — скасував постанову суду першої інстанції і направив справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 204 КАС.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 лютого 2008 р. залишив рішення апеляційного суду без змін, пославшись на те, що порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності призвело до ухвалення судового рішення неналежним (неповноважним) судом. При цьому суд у рішенні зазначив, що термін «неповноважний склад суду» не може сприйматися лише як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов’язків. Повноваження складу суду належить сприймати і як компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної КАС, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Судочинство, яке здійснюється з порушенням цих правил, за наявності сумнівів у безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, а прийняті з допущенням таких порушень судові рішення не можуть залишатися в силі через їх незаконність.

У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами Станік С.Р. посилається на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, і просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які регулюють територіальну підсудність і наслідки її порушення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 204 КАС суд апеляційної інстанції скасовує постанову чи ухвалу суду та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Вимоги щодо складу суду визначені в гл. 2 розд. ІІ КАС. Зокрема, у статтях 23, 24 встановлено кількісний склад суду для розгляду справ певних категорій. Передбачено також, що склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції повинен бути незмінним (ст. 26) і мають бути відсутні підстави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 27, 28).

Для встановлення наявності у складу суду належних повноважень для розгляду і вирішення адміністративної справи важливим є правильне визначення її предметної та інстанційної підсудності.

Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав перегляду судових рішень.

Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.

Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв’язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до ст. 22 КАС передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються.

Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в ч. 4 ст. 19 КАС установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Таким чином, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним у тому розумінні, в якому цей термін ужито в п. 1 ч. 1 ст. 204 КАС.

Не може бути підставою для застосування у цій справі правила ст. 204 КАС щодо неповноважного складу суду і те, що адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, підсудні окружним судам. До початку діяльності окружних судів підсудні їм справи вирішують у першій інстанції відповідні місцеві загальні суди за правилами КАС. Територіальна юрисдикція Окружного адміністративного суду м. Києва, до компетенції якого віднесено вирішення справи, що розглядається, поширюється на м. Київ та охоплює території, на які поширюється юрисдикція всіх загальних районних судів цього міста.

Наведене свідчить про те, що суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно витлумачили зміст ст. 204 КАС, унаслідок чого безпідставно скасували рішення суду першої інстанції, спрямувавши справу на новий розгляд.

Сторони не оспорюють правильність установлених судом першої інстанції обставин справи. Цей суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для перегляду зазначеного рішення немає.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Станік С. Р. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2008 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2007 р. скасувати.

Залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2007 р.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення із незначною редакційною правкою.