За змістом ст. 289 КК України незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинятися з будь-якою метою, незалежно від наміру обернути транспортний засіб на свою користь.

Неправильне тлумачення апеляційним судом ст. 289 КК України, яке суперечить його точному змісту та матеріалам справи, потягло скасування ухвали

Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 29 грудня 2006 р. С. засуджений за ст. 355 ч. 2 КК на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК на 5 років 6 місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 283 КК на 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. Відповідно до ст. 71 КК до цього покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно до відбування призначено 8 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Цим же вироком С.Б. засуджено за ч. 2 ст. 355 КК на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК на 5 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

15 лютого 2006 р. близько 20 год. Г., керуючи належним йому на праві власності автомобілем, при обгоні автомобіля, яким керував С.Б., перебуваючи в нетверезому стані, не вибрав достатнього інтервалу та пошкодив своїм автомобілем лівий бік автомобіля С.Б., після чого не зупинився і продовжив рух.

С.Б. наздогнав автомобіль, обігнав його і перекрив своїм автомобілем смугу руху автомобіля, яким керував Г., позбавивши останнього можливості рухатися у вибраному напрямку.

Коли Г. зупинив свій автомобіль, С.Б. разом з С., який також перебував у нетверезому стані, підбігли до автомобіля, силоміць витягнули Г. з салону автомобіля, С.Б. також забрав ключі з замка запалювання даного автомобіля і разом з С. почав вимагати у Г. негайного відшкодування С.Б. завданих збитків — затрат на ремонт автомобіля в сумі 80—100—150 грн. При цьому С. наніс Г. удар головою в обличчя, а також він і С.Б. нанесли удари Г. кулаками та ногами в різні ділянки тіла, внаслідок чого заподіяли Г. легкі тілесні ушкодження без розладу здоров’я.

Після цього С.Б. разом з С. силоміць посадили Г. в салон автомобіля, де згодом С.Б. передав С. ключі від замка запалювання автомобіля Г. і С., незважаючи на заперечення Г., незаконно заволодів його автомобілем, вартістю 18 тис. 403 грн.

Далі С., всупереч волі Г., передав ключі від автомобіля, що належав Г., С.Б. Останній, незаконно заволодівши автомобілем, поїхав до гімназії за своєю дружиною.

Повернувшись С.Б. передав ключі від автомобіля С. і той, застосувавши силу до Г., посадив його на заднє сидіння, а сам, всупереч волі потерпілого, сів за кермо і поїхав у напрямку села.

Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, близько 22 год. 40 хв., керуючи автомобілем, рухаючись автодорогою С. перевищив швидкість і на повороті перед мостом через річку не справився з керуванням автомобілем, виїхав на ліве узбіччя, де автомобіль злетів у яр, пролетів у повітрі 19 метрів і впав у річку на дах кузова.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Г. від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 2 березня 2007 р. вирок змінено: в частині засудження С. і С.Б. за ч. 2 ст. 289 КК скасований і кримінальна справа в цій частині закрита за відсутністю в їх діях складу злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 355 КК, ч. 2 ст. 286 КК, із застосуванням ст. 71 КК, С. вважається засудженим на 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

С.Б. вважається засудженим за ч. 2 ст. 355 КК на 4 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 2 роки.

У касаційній скарзі захисник засудженого С. порушив питання про необґрунтованість засудження С. за ч. 2 ст. 355 КК, оскільки той не вчиняв жодних дій, направлених на примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов’язань. Просив в цій частині скасувати судові рішення, а справу закрити за відсутністю в діях С. складу злочину.

В частині засудження С. за ч. 2 ст. 286 КК захисник просив вирок змінити і пом’якшити покарання до 4-х років позбавлення волі.

Представник потерпілих порушив питання про необґрунтоване виправдання С. і С.Б. за ч. 2 ст. 289 КК апеляційним судом, яке суперечить змісту закону, що вплинуло водночас на безпідставне пом’якшення покарання і, зокрема, С.Б., котрий у зв’язку з цим звільнений з-під варти. Просив скасувати ухвалу апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга захисника С. підлягає задоволенню частково, касаційна скарга представника потерпілих підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 398 КПК підставою для скасування вироку чи ухвали серед іншого є неправильне застосування кримінального закону. Відповідно до п. 3 ст. 371 КПК неправильним застосуванням закону є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

За змістом ст. 289 КК незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинятися з будь-якою метою або мотивом і незалежно від наміру обернути транспортний засіб на свою користь.

Даний злочин вважається закінченим з моменту руху транспортного засобу.

Місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку, що С.Б. і С. за попередньою змовою, із застосуванням насильства протиправно вилучили у Г. автомобіль і обидва ним користувалися.

За змістом ухвали, апеляційний суд погодився з фактичними обставинами справи, визнав, що С. і С.Б. протиправно користувалися автомобілем Г., однак безпідставно виправдав засуджених за ч. 2 ст. 289 КК, мотивуючи це тим, що такими діями вони примушували потерпілого виконати цивільно-правові зобов’язання і «.. не мали мету заволодіти ним і обернути на свою користь», що суперечить змісту закону і є його неправильним тлумаченням.

Крім того, апеляційний суд допустився суперечностей у своїх висновках щодо підстав виправдання С. і С.Б. за ч. 2 ст. 289 КК, зазначивши в ухвалі, що С. і С.Б. користувалися автомобілем Г. за його згодою, що не відповідає наявним у справі доказам.

Неправильне застосування закону потягло безпідставне пом’якшення покарання засудженим і, зокрема, С.Б., про що обґрунтовано йдеться у скарзі.

За наведених обставин Верховний Суд України скасував ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 2 березня 2007 р. щодо С. і С.Б., а справу направив на новий апеляційний розгляд.