Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли шістнадцятирічного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешту законом не передбачено.

Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99—102 КК

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 21 березня 2006 р., засуджено Т.Ю. за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 358 КК України на 1 рок позбавлення волі; за ч. 3 ст. 358 КК України на 6 місяців арешту; за ч. 3 ст. 357 КК України на 3 місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно Т.Ю. призначено 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України Т. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та з покладенням на неї обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Цим вироком також засуджено Т.О., касаційні скарги чи подання щодо якого не подано.

Прийнято рішення щодо заявлених потерпілими цивільних позовів, речових доказів та судових витрат.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком Т.Ю. засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

На початку жовтня 2004 р. Т.Ю. за попередньою змовою з Т.О., знаходячись в квартирі, з метою подальшого використання підробили придбаний за невстановлених обставин паспорт громадянина України, в якому видалили первинну фотографію та вклеїли фотографію Т.

В кінці жовтня 2004 р. Т.Ю. з метою працевлаштування надала завідомо підроблений зазначений паспорт громадянина України приватному підприємцю Х.

19 листопада 2004 р., Т.Ю. за попередньою змовою з Т.О., знаходячись в торгівельному павільйоні, таємно викрали майно Х. на загальну суму 8 тис. 960 грн.

В цей же день, Т.Ю. з метою працевлаштування надала завідомо підроблений зазначений паспорт громадянина України приватному підприємцю І.

20 грудня 2004 р., Т.Ю. за попередньою змовою з Т.О., знаходячись в торгівельному павільйоні, що біля зупинки громадського транспорту, таємно викрали майно І. на загальну суму 3 тис. 222 грн 85 коп.

Цього ж дня, приблизно цього ж часу, Т.Ю. за попередньою змовою з Т.О., знаходячись в торгівельному павільйоні, що біля зупинки громадського транспорту, таємно викрали належні І.. особисті документи — ліцензію на право торгівлі тютюновими виробами і патент на право роздрібної торгівлі на його ім’я.

Крім того, Т.Ю. за попередньою змовою з Т. О. у період з 22 грудня 2004 р. по 12 березня 2005 р., шляхом вільного доступу вчинили крадіжки чужого майна та грошей мешканців м. Севастополя, а саме на суму: М. — на 1 тис. 695 грн; Ф. — на 5 тис. 455 грн; Ш. — на 499 грн.

У касаційному поданні ставиться питання про зміну вироку щодо Т.Ю. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, зниження призначеного їй покарання за ч. 3 ст. 358 КК України до 45 діб арешту, а за ч. 3 ст. 357 зазначеного Кодексу до 40 діб арешту з тих мотивів, що відповідно до вимог ст. 101 КК України арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб. Т.Ю. на момент постановлення вироку досягла 16 років, але вчинила злочини у неповнолітньому віці, а тому їй може бути призначено покарання у виді арешту лише на строк від 15 до 45 діб.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання і просила його задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій Т. Ю. у касаційному поданні не оспорюються.

Однак, призначене Т. Ю. покарання за ч. 3 ст. 358 та ч. 3 ст. 357 КК України у виді відповідно 6 і 3 місяців арешту суперечить вимогам ст. 101 КК України, згідно з якою арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

Так, з вироку щодо Т.Ю. убачається, що вона вчинила злочини, за які її засуджено, у віці до 18 років, а на момент ухвалення вироку щодо неї досягла повноліття.

У роз’ясненні, що міститься в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”, зазначено, що, визначаючи розмір покарання особам, які вчинили злочини у віці до 18 років, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття, суд має виходити з відповідних положень статей 99—102 КК України.

Отже, судом неправильно застосовано кримінальний закон, у зв’язку з чим вирок щодо Т.Ю. підлягає зміні з приведенням призначеного їй за ч. 3 ст. 358 та за ч. 3 ст. 357 КК України покарання у відповідність з вимогами закону.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

касаційне подання заступника прокурора задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 21 березня 2006 р. щодо Т. змінити.

Привести призначене Т. за ч. 3 ст. 358 та за ч. 3 ст. 357 КК України покарання у відповідність з вимогами кримінального закону і зменшити строк призначеного їй покарання у виді арешту, визначивши їй за ч. 3 ст. 358 КК України арешт на строк 45 діб, а за ч. 3 ст. 357 КК України арешт на строк 40 діб.

Вважати Т. засудженою за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 185 ч. ч. 2, 3, 358 ч. ч. 2, 3, 357 ч. 3 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та з покладенням на неї обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.