Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПА України на постанову Вищого господарського суду України від 17 травня 2005 р. № 25/125 у справі за позовом ТОВ “ІнТА-Аудит”, правонаступником якого є ТОВ “Аудиторська фірма “АРКА”, до ДПА України про визнання недійсним наказу відповідача від 28 лютого 2003 р. № 98 “Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою та Порядку його складання”,
У квітні 2004 р. ТОВ “ІнТА-Аудит” подало до господарського суду м. Києва позов до ДПА України про визнання недійсним наказу відповідача від 28 лютого 2003 р. № 98 “Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою та Порядку його складання”. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний наказ суперечить Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва”, порушує інтереси позивача в сфері підприємницької діяльності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 8 липня 2004 р. позов ТОВ “ІнТА-Аудит”, правонаступником якого є ТОВ “Аудиторська фірма “АРКА”, до ДПА України про визнання недійсним наказу задоволено частково. Визнано недійсним п. 3 Порядку складання розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою, затвердженого Наказом відповідача від 28 лютого 2003 р. № 98. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що п. 3 Порядку складання розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою суперечить Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва”, оскільки фактично зобов’язано платників податків відносити до бази оподаткування єдиним податком суму більшу, ніж це передбачено Указом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2004 р. вищевказане рішення суду скасовано у частині визнання недійсним п. 3 Порядку складання розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою, затвердженого Наказом відповідача від 28 лютого 2003 р. № 98 та відмовлено у задоволенні цих вимог. У решті рішення суду залишено без змін.

Постанова обґрунтована тим, що суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зобов’язані обліковувати фактично всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу, за виключенням сум акцизного збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 травня 2005 р. № 25/125 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2004 р. скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 8 липня 2004 р. залишено без змін, оскільки п. 3 спірного наказу не відповідає суті наданого Указом Президента України визначення поняття “виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)”.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 липня 2005 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 17 травня 2005 р. № 25/125 за касаційною скаргою ДПА України, де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2004 р.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 54 ГПК України передбачено, що до господарського суду подається позовна заява у передбаченій законом формі та певного змісту. У ній повинні бути вказані відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. 2 ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

На порушення зазначених вище вимог закону суди усіх інстанцій розглянули позовні вимоги і прийняли рішення по справі, до якої не було долучено копію спірного акта або засвідченого витягу з нього.

У зв’язку з допущеними судами помилками в застосуванні норм права усі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 241-243, пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ДПА України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 травня 2005 р. № 25/125, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 8 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.