головуючого	Макаренка М.М.
суддів	Кравченка К.Т., Редьки А.І.
за участю прокурора	Покотило М.В.

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 12 лютого 2004 р. кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого Я. на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2003 р. Цим вироком Я., 1968 р. н., який раніше не мав судимості, засуджено за ч.1 ст. 164 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України Я. звільнено від відбування покарання з випробуванням на 1 рік і на нього покладені обов’язки не міняти місця проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та погасити до 1 червня 2003 р. заборгованість в сумі 1552 грн. 50 коп. В апеляційному порядку зазначений вирок не оскаржувався.

Я. визнано винуватим та засуджено за те, що він з 7 березня 2001 р. злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 1996 р. коштів на утримання дитини на користь її матері Я.Т. у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісяця, починаючи з 9 грудня 1996 р.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок та закрити провадження по справі на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, яка вважала за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, перевіривши кримінальну справу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду про доведеність винуватості Я. у злісному ухиленні від сплати аліментів на утримання доньки А. ґрунтується на сукупності доказів, зібраних по справі і перевірених у судовому засіданні відповідно до встановленого кримінально-процесуальним законом порядку. Зокрема, згідно з показаннями Я., який визнав себе винним у несплаті аліментів на утримання доньки, а також з показаннями потерпілої Я.Т., копією виконавчого листка та розрахунком заборгованості по аліментах.

Дії засудженого правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 164 КК України, а покарання призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України.

Проте, звільнивши Я. на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням на 1 рік, суд першої інстанції поклав на нього виконання обов’язків, які не передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, зокрема зобов’язав засудженого погасити до 1 червня 2003 р. заборгованість в сумі 1552 грн. 50 коп. Оскільки характер та перелік обов’язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, є вичерпним і такий обов’язок, як погашення заборгованості, не передбачений, то ця вказівка суду підлягає виключенню з вироку.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 76 КК України на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, може бути покладено обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання. Проте, всупереч вимозі закону, суд поклав на засудженого обов’язок не змінювати місця проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи. Тому така вказівка суду у вироку підлягає уточненню з урахуванням вимог закону.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів ухвалила: касаційну скаргу засудженого Я. частково задовольнити.

Виключити з вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2003 р. щодо Я. вказівку про накладення на засудженого обов’язку погасити до 1 червня 2003 р. заборгованість в сумі 1552 грн. 50 коп.; вважати, що на Я. покладено у відповідності з п. 3 ч.1 ст. 76 КК України обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання. Інші приписи вироку залишити без зміни.