Постанова Судової палати у господарських справах
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” на постанову Вищого господарського суду України від 2 листопада 2004р. у справі № 25/48-04-1894 за позовом Приватного підприємства “Еліон” до ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Южне ГРУ” ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення 3 002 156,49 грн.,

У березні 2004 р. Приватне підприємство “Еліон” звернулось до суду з позовом про стягнення з філії “Южне ГРУ” ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” 3 001 818 грн. збитків, які позивач зазнав через незаконні дії відповідача, а саме: безпідставне списання 18.04.2003 р. грошових коштів з рахунку позивача у сумі 237681,79 грн., та порушення ним умов договору №ODP2RL на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 28.03.2003 р. Позовні вимоги Приватне підприємство “Еліон” обґрунтовувало тим, що внаслідок зазначених дій відповідача не змогло виконати свої зобов’язання за договором купівлі-продажу №20/03/1/2003 від 02.04.2003 р., укладеним між позивачем та ВКФ “Алів”, та здійснити обумовлену договором передоплату у сумі 300 000 грн., що, у свою чергу потягло стягнення з позивача штрафних санкцій за договором № 20/03/1/2003 згідно з рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2003 р. Також, позивач просив стягнути з відповідача передбачену договором № ODP2RL від 28.03.2003 р. пеню у сумі 326,30 грн.

У ході розгляду справи позивачем було уточнено розмір пені, що підлягає стягненню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пред’явлення позову до неналежного відповідача – філії “Южне ГРУ” ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” та неправильне визначення територіальної підсудності спору. Також, відповідач зазначав, що вимоги позивача необґрунтовані і ним не наведено жодних доказів понесення заявлених збитків. Окрім того, будь-якої вини банку у невиконанні позивачем зобов’язань за договором купівлі-продажу № 20/03/1/2003 від 02.04.2003 р. немає, оскільки, кошти у сумі 237681,79 грн. не списувались з рахунку позивача, а блокувались (перевірялись) на виконання вимог п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2002 р. № 700 та п.3.4 Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом. Наведене блокування проводилось у межах 3-денного строку, протягом якого платіжні доручення на перерахування коштів на рахунок ВКФ “Алів” чи ПП “Осьмій” на підставі договору купівлі-продажу №20/03/1/2003 від 02.04.2003 р. позивачем до банку не надавались.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2004 р. позов задоволено повністю. Судом зазначено, що безпідставне списання банком коштів з рахунку позивача спричинило не виконання останнім договору купівлі-продажу № 20/03/1/2003 від 02.04.2003 р. та наступне стягнення з позивача господарським судом Одеської області 3 001 818 грн. рішенням від 07.07.2003 р., виконання якого проведене шляхом укладення мирової угоди від 15.08.2003 р. між сторонами та видачею ПП “Еліон” 16.07.2003 р. простого векселя № 753280164682.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2004 р. зазначене рішення скасоване, провадження у справі припинене з тих мотивів, що судом першої інстанції на порушення вимог процесуального законодавства розглянуто позов до неналежного відповідача, який взагалі не може бути стороною у справі, та з порушенням правил територіальної підсудності.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2004 р. постанова Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2004 р. скасована, рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2004 р. залишене без змін. У постанові суд касаційної інстанції погодився з аргументацією господарського суду Одеської області, зазначивши, що доводи суду апеляційної інстанції належним чином не мотивовані.

21 липня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк”, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2004 р. та залишення у силі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2004 р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону в аналогічних справах та невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 2 листопада 2004 р. скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд з наступних підстав.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 111¹⁰ ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо рішення підписано не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу.

Аналогічне порушення, допущене під час розгляду справи судом касаційної інстанції, має такий же правовий наслідок.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України за № 02-12/313 від 01.11.2004 р. для розгляду касаційної скарги у справі № 25/48-04-1894 сформовано колегію суддів.

У судовому засіданні 2 листопада 2004р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

У той же час, повний текст постанови від 02.11.2004 р., який міститься у матеріалах справи № 25/48-04-1894 та копії якого були надіслані сторонам 19.11.2004 р., підписаний іншим складом суду.

Таким чином, підписання постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2004 р. не тими суддями, які входили до складу колегії, що фактично розглянула справу, є підставою для її скасування.

Також, слід зазначити, що наступне виготовлення касаційним судом тексту постанови, підписаного законним складом колегії суддів, не може вважатись виправленням описки згідно з вимогами ст.89 ГПК України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

Касаційну скаргу ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 2 листопада 2004 р. скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.