На порушення вимог закону судом не було залучено до участі у справі Сарненську міжрайонну ДПІ, інтереси якої були порушені. Крім того, не було досліджено питання наявності податкового боргу у платника податку
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сарненської міжрайонної ДПІ (далі — ДПІ) на постанову Вищого господарського суду України від 10 листопада 2005 р. № 2/494 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ôСоснівський гранітний кар’єрö (далі — ТОВ) до Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву ôУкрагропромбудö (далі — Корпорація) про зобов’язання відповідача виконати умови установчого договору ТОВ у частині внесення до статутного фонду свого вкладу,
У листопаді 2003 р. ТОВ подало до господарського суду м. Києва позов до Корпорації про зобов’язання відповідача виконати умови установчого договору ТОВ (в подальшому — Договір) у частині внесення до статутного фонду свого вкладу. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно Договору в редакції від 14 жовтня 2003 р. відповідач зобов’язався передати до статутного фонду позивача майно на суму 440 тис. грн, проте свої зобов’язання не виконав. Так, згідно з вимогами ст. 52 Закону України “Про господарські товариства” до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу та повністю внести вклад не пізніше року після реєстрації товариства (а.с. 6-9).

Рішенням господарського суду м. Києва від 23 грудня 2003 р. позов задоволено. Зобов’язано відповідача виконати умови Договору у частині внесення до статутного фонду свого вкладу. Визнано за позивачем право власності на майно, яке згідно установчого договору повинно було перейти до статутного фонду позивача (а.с. 43-46).

Постановою Вищого господарського суду України від 10 листопада 2005 р. № 2/494 вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 321-325).

Рішення та постанова мотивовані тим, що згідно з ст. 161 ЦК УРСР зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк. У відповідності з ст. 21 Закону України “Про власність” право колективної власності виникає на підставі цивільно-правових угод. Право власності на спірне майно у позивача виникало згідно п. 2.5 установчого договору з дати його державної реєстрації, тобто з 12 листопада 2003 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2006 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2005 р. № 2/494 за касаційною скаргою ДПІ, де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення господарського суду м. Києва від 23 грудня 2003 р. та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України і рішенням Верховного Суду України (а.с. 348).

Заслухавши доповідача, представників ДПІ і ТОВ та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційна інстанція, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначила, що із матеріалів справи не вбачається відповідності між майном, щодо якого прийнято рішення про визнання на нього права власності за ТОВ, та майном, яке знаходилось у податковій заставі. Встановлення такої відповідності виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Крім того, відповідно до вимог ст. 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 р. (далі — Закон № 2181-ІІІ) було проведено списання податкового боргу платника податку не погашеного на день введення в дію зазначеного закону — 21 лютого 2001 р. (а.с. 321-325).

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, суперечать вимогам закону та даним, що містяться в матеріалах справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2001 р. між Корпорацією та ТОВ “Віктор” був укладений Договір. Договір та Статут ТОВ були зареєстровані Сарненською районною державною адміністрацією (розпорядження від 19 лютого 2002 р. № 71), а ТОВ внесено до державного реєстру підприємств та організацій.

14 жовтня 2003 р. Договір був викладений у новій редакції, який зареєстрований розпорядженням міського голови м. Рівне (розпорядження від 12 листопада 2003 р. № 3328-р) (а.с 21-24).

Згідно Договору Корпорація зобов’язалась передати до статутного фонду ТОВ майно на суму 440 тис. грн.

Внесення до Статутного фонду ТОВ вищезазначеного майна Корпорацією здійснено не було.

Судові інстанції, вирішуючи долю майна, не врахували, що воно перебуває у податковій заставі, що підтверджується долученою до справи копією витягу з Державного реєстру обтяжень. Зазначена податкова застава зареєстрована 23 листопада 2000 р., про що зроблено відповідний запис за № 890-4 у державному реєстрі застав, до якого внесено зміни за № 890-375 від 5 серпня 2002 р. (запис дійсний до 22 листопада 2005 р.) (а.с. 318).

При цьому, у графі об’єкт обтяження зазначено: невизначене майно, все рухоме майно (а.с. 318).

Відповідно до підпункту 18.1.1 п. 18.1 ст. 18 Закону № 2181-ІІІ списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 р. і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.

Питання щодо наявності податкового боргу у платника податку судом не досліджено.

Так, із долученої до справи довідки вбачається, що після 31 грудня 1999 р. платник податку лише нарощував податковий борг, і на момент реєстрації податкової застави станом на 23 листопада 2000 р. він становив 640 тис. 15 грн (а.с. 335).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

На порушення цих вимог закону судом не було залучено до участі у справі ДПІ. Суд першої інстанції, приймаючи рішення, зобов’язав відповідача передати майно, що перебуває у податковій заставі, від боржника до іншої особи. Цим порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі ДПІ, оскільки передача активів, що перебувають у податковій заставі, тягне за собою необхідність звільнення цих активів із податкової застави, що призведе до ненадходження сум до бюджету.

Судами першої та касаційної інстанцій зазначені вище вимоги закону не були взяті до уваги, у зв’язку з чим усі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене, залучити до участі в справі ДПІ, дослідити питання наявності податкового боргу у платника податку, та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Сарненської міжрайонної ДПІ задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 10 листопада 2005 р. № 2/494 та рішення господарського суду м. Києва від 23 грудня 2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.