Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Проблеми судово-правової реформи Запровадження відновного правосуддя Міжнародна конференція “Формування української моделі відновного правосуддя” (матеріали підготовлені Українським центром `Порозуміння`) ПРОПОЗИЦІЯ ЩОДО ЗАКРІПЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПРИМИРЕННЯ  МІЖ ПОТЕРПІЛИМ ТА ОБВИНУВАЧЕНИМ У ПРОЕКТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

ПРОПОЗИЦІЯ ЩОДО ЗАКРІПЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПРИМИРЕННЯ
МІЖ ПОТЕРПІЛИМ ТА ОБВИНУВАЧЕНИМ У ПРОЕКТІ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

БО “Український Центр Порозуміння”


Необхідною умовою для якісної дії кримінального та кримінально-процесуального законодавства є повна відповідність норм матеріального права нормам процесуального права. На нашу думку, у проекті Кримінально-процесуального кодексу слід більше уваги приділити процесуальному застосуванню деяких норм, закріплених у чинному Кримінальному кодексі і спрямованих на забезпечення прав та свобод громадян.

Чинний Кримінальний кодекс (КК) передбачає достатньо норм, що стосуються примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим і наслідків такого примирення, у справах як публічного, так і приватного обвинувачення Так, стаття 46 КК прямо передбачає звільнення підсудного від кримінальної відповідальності внаслідок примирення з потерпілим. Суддя також може врахувати примирення сторін кримінальної ситуації як обставину, що пом’якшує покарання під час винесення вироку (п.2 ч.1 та ч.2 ст. 66 КК) або призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом за вчинення особливо тяжкого, тяжкого або середньої тяжкості злочину (ст.69 КК).

На жаль, ні в чинному Кримінально-процесуальному кодексі (КПК), ні в його проекті не визначено, чи може бути застосована процедура примирення у справах публічного обвинувачення, на підставі яких процесуальних документів повинні скеровуватись справи приватного та приватно-публічного характеру, яка організація чи особа уповноважені на проведення процедур примирення, який строк відводиться для проведення процедур примирення та на підставі яких процесуальних документів матеріали про проведену процедуру примирення повинні бути долучені до матеріалів справи. Отже, поза законодавчим регулюванням залишились питання, які повинні бути врегульовані, а саме: від кого повинна виходити ініціатива щодо проведення процедури примирення, хто несе відповідальність за цей процес та на кого покладені функції контролю за перебігом цієї процедури тощо. Варто зауважити, що примирення як один із засобів захисту прав і законних інтересів громадян, може застосовуватись не тільки для звільнення від кримінальної відповідальності за скоєння злочину невеликої тяжкості.

Як попередній підсумок можна відзначити, що у матеріальному кримінальному праві України закріплені норми, які створюють передумови для застосування примирення між потерпілим та обвинуваченим/підсудним. Водночас, процесуальне право не містить положень, що регулюють його здійснення, зокрема у справах публічного обвинувачення.

Інститут примирення винного з потерпілим набув важливого значення для кримінального судочинства інших країн і став невід’ємною частиною низки міжнародних нормативно-правових актів. Примирення винного з потерпілим покладено в основу терміну «відновне правосуддя» - підходу до вирішення наслідків злочину, який надає можливість сторонам кримінальної ситуації – потерпілому та правопорушнику – самим брати участь у вирішенні питання щодо наслідків скоєного злочину та попередження вчинення подібного діяння у майбутньому.

24 липня 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН прийняла резолюцію “Про основні принципи програм відновного правосуддя у кримінальних справах”, яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновного правосуддя у національне судочинство.

Оскільки примирення потерпілого з обвинуваченим/підсудним проводиться зазвичай за допомогою спеціально підготовленого посередника - медіатора, то часто програма примирення має назву медіація.

Відповідно до Рамкового рішення Ради Європейського Союзу “Про місце жертв у кримінальному судочинстві” від 15 березня 2001 року медіація у кримінальних справах – це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи – медіатора. На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов’язані поширювати посередництво у кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої у процесі посередництва. Крім того, до 22 березня 2006 року усі країни ЄС в обов’язковому порядку повинні прийняти закони, які б забезпечували проведення посередництва у кримінальних справах.

Рекомендація № R (99)19, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 15 вересня 1999 р. закликала держави – членів Ради Європи (членом якої є і Україна) сприяти розвитку і проведенню програм посередництва між потерпілим і правопорушником в якості загальнодоступної послуги.

Оскільки Україна взяла курс на інтеграцію з європейським законодавством, то доцільно включити примирення (або ввести термін “медіація” як один з різновидів примирення) потерпілого та обвинуваченого/підсудного в окрему кримінально-процесуальну норму.

ПРОПОЗИЦІЇ ЗАКОНОДАВЦЮ

Як вже зазначалось вище, головна правова проблема, яка перешкоджає безпосередньому впровадженню примирення (медіації) у кримінальний процес, – це повна відсутність регулювання у проекті КПК прав та обов’язків відповідних органів та посадових осіб - суб’єктів кримінального провадження (досудового провадження, прокуратури, суду) стосовно здійснення примирення. Вирішення цієї проблеми дозволить розпочати впровадження процедур примирення у кримінальне судочинство.

Видається доцільним, доповнити проект КПК наступною статтею: «У ході кримінального провадження прокурор або орган дізнання, а також слідчий суддя, суддя або суд за власною ініціативою та за згодою обвинуваченого/підсудного і потерпілого може направити справу до організації/ установи або приватного медіатора з метою проведення процедури медіації між потерпілим та обвинуваченим/підсудним».

Також доповнити статтю 6 КПК наступними визначеннями:

«Медіатор – це особа, яка самостійно чи будучи фахівцем відповідної організації/установи допомагає потерпілому та обвинуваченому/підсудному досягнути згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примирення між собою.

Медіація – це процес, у якому потерпілий та обвинувачений/підсудний за власною згодою і за допомогою третьої сторони – медіатора, можуть досягнути згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примирення між собою».

У такий спосіб цими доповненнями буде вирішено низку процесуальних питань, зокрема, визначено терміни “медіація” та “медіатор”, а також закріплено право прокурора, органу дізнання та суду скеровувати справи на медіацію.

Доповнення вітчизняного КПК подібною нормою дало б змогу безпосередньо використовувати примирення (медіацію) у кримінальному процесі з наслідками, які вже визначені чинними Кримінальним кодексом.