розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Д. та Д.В. до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “Амвросіївське” і В. про визнання договорів оренди майна № 1 і № 2 від 8 липня 2003 р. недійсними, виділення майнових паїв у натурі та стягнення орендної плати за 2000-2002 рр., за касаційною скаргою ТОВ “Амвросіївське” на ухвалу судді колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2003 р.,
Рішенням Амвросіївського районного суду від 2 червня 2003 р. позовні вимоги задоволено частково. Постановлено визнати недійсними договір оренди автотранспортних засобів № 1 і договір оренди майна № 2 від 8 липня 2003 р., укладені між В. і ТОВ “Амвросіївське”, у частині майнових паїв Д. і Д.В. Стягнуто з ТОВ “Амвросіївське” на користь Д. вартість майнового паю в сумі 14 093 гривні, а на користь Д.В. вартість майнового паю в сумі 6 159 гривень. Стягнуто з ТОВ “Амвросіївське” і В. солідарно 51 гривню державного мита в дохід держави.

Ухвалою судді колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2003 р. справу за апеляційною скаргою ТОВ “Амвросіївське” на зазначене судове рішення повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків (сплати державного мита).

ТОВ “Амвросіївське” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду й направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема: статей 139, 294, 299 ЦПК України (1963 р.) і підпунктів “а” та “і” пункту 1 статі 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з підпунктом “і” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” з позовних заяв щодо захисту прав громадян на земельну частку (пай) і майновий пай сплачується держане мито у розмірі 0,1 відсотка ціни позову, а з апеляційних скарг – 50 відсотків цієї ставки (підпункт “з” пункту 1 статті 3 Декрету).

Повертаючи справу до суду першої інстанції для усунення недоліків поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що така скарга повинна бути оплачена державним мито в розмірі 101 гривні 26 копійок, оскільки має місце майновий спір і державне мито повинно обчислюватися за загальним принципом як за подання позовної заяви з урахуванням ставки, визначеної підпунктом “з” пункту 1 статті 3 Декрету, при поданні апеляційної скарги.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки питання сплати державного мита за подання позовів про захист прав громадян на земельну частку (пай) і майновий пай регулюється окремою нормою (0,1 відсотка ціни позову) і не підпадає під загальний порядок сплати державного мита при поданні позовних заяв (1 відсоток ціни позову).

На підставі наведеного, керуючись статтями 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Амвросіївське” задовольнити.

Ухвалу судді колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2003 р. скасувати й передати питання про розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Амвросіївське” на рішення Амвросіївського районного суду від 2 червня 2003 р. до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.