Якщо статутом Компанії встановлено порядок, за яким рішення приймаються простою більшістю голосів членів наглядової ради присутніх та відсутніх з поважних причин, і які надали свою однозначну думку у письмовій формі зі всіх питань порядку денного, то судам необхідно з’ясовувати причину їх відсутності та факт надання цими членами наглядової ради своїх однозначних письмових думок щодо питань порядку денного
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України (далі – Фонд) та касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2005 р. у справі № 16/196 за позовом ФДМУ до Відкритого акціонерного товариства лізінгової компанії “Укртранслізінг” (далі – Компанія) та Товариства з обмежено. відповідальністю “Л.І.Т. Груп” (далі – Товариство), за участі третьої особи на стороні Товариства, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології та інвестиції”, та Генерального прокурора України про визнання недійсним протоколу засідання наглядової ради Компанії та договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень в будинку № 7/9 по вул. Щорса в м. Києві,
З позовом у Господарський суд м. Києва ФДМУ звернувся 3 березня 2005 р., обґрунтувавши заявлені позовні вимоги невідповідністю оспорених протоколу і договорів нормам матеріального права.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19 квітня 2005 р. в позові відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення суд дійшов висновку про те, що власником спірних приміщень є Компанія, яка, відповідно, мала право їх продати у встановленому її статутом і законодавством України порядку.

Постановою від 1 липня 2005 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а позов задовольнив, виходячи з того, що Голова правління Компанії не мав необхідної цивільної правоздатності на укладення оспорених договорів купівлі-продажу, позаяк наглядова рада надала згоду на їх укладення з порушенням встановленого статутом Компанії порядку.

Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив без змін з тих самих підстав, якими обґрунтовувалося це судове рішення.

Фонд та Генеральний прокурор України просять постанову Вищого господарського суду України скасувати і передати справу на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу і касаційне подання невідповідністю оскарженої постанови Конституції України та обґрунтування її неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін і Генерального прокурора України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи касаційну скаргу на постанову апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що: на підставі статей 12, 13 Закону України “Про господарські товариства” (далі – Закон про господарські товариства) Компанія стала власником спірних приміщень, бо Фонду передав їх до її статутного фонду в рахунок часткової оплати акцій, придбаних ним на підставі договору купівлі-продажу акцій від 21 липня 2004 р. № 3-а/560; чергове засідання наглядової ради щодо надання Голові правління Компанії згоди на відчуження зазначених приміщень було скликане і проведено 26 серпня 2004 р. з дотриманням встановленого установчими документами порядку; рішенням наглядової ради від 28 березня 2005 р. № 11 попереднє рішення ради від 26 серпня 2004 р. було схвалено з підтвердженням правомірності укладення Головою правління оспорених договорів купівлі-продажу спірних приміщень.

Проте, юридична оцінка факту надання Голові правління Компанії згоди на відчуження спірних нежитлових приміщень зроблена судами всіх інстанцій без всебічного, повного та об’єктивного з’ясування всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 8.6.11 статуту Компанії (зареєстрований Печерською райдержадміністрацією; реєстраційний номер 30680 від 12 лютого 2004 р.) наглядова рада попередньо надає Голові правління згоду на укладення договорів (угод) на суму, що перевищує 1 млн грн , але не більше 50 % розміру статутного фонду Компанії, а п. 8.6.14 таке ж попереднє надання згоди Голові правління передбачено для договорів відчуження майна, яке внесено до статутного капіталу. Згідно з п. 7.3.10 статуту до виключної компетенції загальних зборів Компанії належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 50 відсотків розміру статутного капіталу.

Незважаючи на зазначені статутні положення, суди не з’ясовували, яку попередню згоду надавала наглядова рада на своєму засіданні 26 серпня 2004 р. Голові правління Компанії – згідно п. 8.6.11 (на укладення договорів на суму, що перевищує 1 млн. грн, але не більше 50% розміру статутного фонду) чи п. 8.6.14 (на укладення договорів відчуження майна, внесеного до статутного капіталу). При цьому не було встановлено чи вносились продані нежитлові приміщення до статутного капіталу Компанії, чи вони, як встановили суди, були передані позивачем тільки в рахунок часткової оплати придбаних у неї акцій за договором від 21 липня 2004 р. № 3-а/560, а також вартість цих приміщень і, відповідно, чи потребували оспорені договори купівлі-продажу затвердження загальними зборами Компанії.

Крім того, відповідно до п. 8.15. статуту Компанії рішення з усіх питань приймаються простою більшістю голосів членів наглядової ради присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі зі всіх питань порядку денного.

Встановивши факт відсутності на засіданні наглядової ради 26 серпня 2004 р. представників Фонду та Укрзалізниці, суди не з’ясовували причин їх відсутності та факту надання цими членами наглядової ради своїх однозначних письмових думок щодо попереднього надання згоди Голові правління на продаж спірних приміщень.

Відповідно до пунктів 8.2, 8.3 статуту Компанії наглядова рада є органом, який представляє інтереси її акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів, і формується шляхом делегування представників акціонерів у складі 5 осіб. Проте, суди не перевірили, яких акціонерів Компанії представляли учасники засідання наглядової ради, що відбулося 26 серпня 2004 р., і, відповідно, чи було це засідання правомочним вирішувати питання про надання згоди Голові правління на продаж спірних приміщень.

Так само судами не перевірялось чи був сформований порядок денний засідання наглядової ради на 26 серпня 2004 р. з дотриманням встановленого статутом Компанії та Положенням про наглядову раду порядку, а також – чи були належним чином повідомлені про засідання члени наглядової ради.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відтак, ухвалені у справі рішення та постанови судів всіх інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Фонду та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 липня 2005 року та рішення Господарського суду м. Києва від 19 квітня 2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.