Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Узагальнення судової практики Практика розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами (витяг)

Практика розгляду судами адміністративних справ
щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами

(Витяг)*


Відповідно до Плану роботи Верховного Суду України у 2009 р. Верховний Суд України узагальнив практику розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами. Цей витяг з узагальнення судової практики оприлюднюється для врахування в роботі судами загальної юрисдикції.

1. Вирішуючи спори за участю митних органів у справах, пов’язаних із оподаткуванням податком на додану вартість (далі — ПДВ) товарів при ввезенні на митну територію України фізичними особами–підприємцями (платниками єдиного податку), судам потрібно враховувати, що згідно з п. 2.4 ст. 2 Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон № 168/97-ВР) платником ПДВ є будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб — ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством. Виняток становлять фізичні особи, не зареєстровані платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами), та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

Отже, платник єдиного податку, який імпортує товари на митну територію України, не звільняється від сплати ПДВ, а положення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» про звільнення від сплати цього податку стосується тільки випадків, коли платник єдиного податку здійснює операції з поставки товарів (супутніх послуг) у межах митної території України.

2. При розгляді справ, пов’язаних зі сплатою ПДВ та митних зборів, судам необхідно враховувати, що згідно з п. 10.3 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, які імпортують товари на митну територію України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митними органами.

Відповідно до підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фордами» (далі — Закон № 2181-ІІІ) якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, то платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми в установленому цим Законом порядку.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ, чи з кодом товарної номенклатури, зазначеної імпортером, то відповідно до п. 10.3 ст. 10 Закону № 168/97-ВР та підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ Митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень–рішень про нарахування податкових зобов’язань у зв’язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ, дія якого не поширюється на митні органи.

3. Якщо під час проходження митного оформлення (контролю) відділ номенклатури Митниці прийняв рішення, в якому визначив інший код імпортованого товару, ніж зазначений в експортній митній декларації країни-відправника, суди повинні виходити з того, що ст. 313 Митного кодексу України (далі — МК) передбачено, що класифікацію товарів, тобто віднесення їх до зазначених в УКТЗЕД класифікаційних групувань, покладено на митні органи, рішення яких із цього питання є обов’язковими для підприємств і громадян.

Таким чином, рішення митних органів про визначення коду імпортованого товару і відмову в його пропуску на митну територію України за кодом, який зазначено, зокрема імпортером, породжує для останнього певні правові наслідки та є обов’язковим. Однак така обов’язковість не є перешкодою для оскарження такого рішення митних органів до адміністративного суду.

4. Вирішуючи справи щодо митного оформлення товарів з застосуванням вексельної форми розрахунків та встановленої ст. 63 Закону від 28 грудня 2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — Закон № 107-VI) заборони на надання відстрочок зі сплати податків, слід виходити з того, що податковий вексель на відстрочення сплати податкового зобов’язання з ПДВ видається платником податку при імпортуванні товарів на митну територію України за власним бажанням, а відстрочення податкових зобов’язань платника податку надається відповідним органом державної влади за наявності відповідних підстав. Таким чином, врегульоване ст. 14 Закону № 2181-ІІІ та заборонене на 2008 р. ст. 63 Закону № 107-VI надання відстрочок зі сплати податкових зобов’язань суб’єктам господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами) та право платників податку при імпортуванні товарів на митну територію України надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов’язання, передбачене п. 11.5 ст. 11 Закону № 168/97-ВР, мають різну правову природу та сутність. У першому випадку вольову дію здійснює відповідний контролюючий орган, а в другому — платник податків самостійно використовує вексель, тобто здійснює вольову дію.

Слід зазначити, що способом захисту у випадку, коли митні органи відмовляються здійснити митне оформлення товару, зокрема, за кодом Товарної номенклатури, який вказав власник (декларант) товару, чи з наданням податкових векселів, має бути не визнання нечинними (недійсними) карток відмови у прийнятті митної декларації, митного оформлення чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, а визнання протиправним (незаконним) такого рішення — відмови.

5. У справах щодо обґрунтованості застосування декларантом митного режиму тимчасового ввезення (вивезення) при виявленні декларованого товару в іншому митному режимі, судам необхідно враховувати, що митний режим тимчасового ввезення передбачено лише для іноземних товарів, товарів (транспортних засобів), власниками яких є нерезиденти. При цьому для того, щоб можна було скористатися правами на пільги, що надаються, товари, які ввозяться з частковим звільненням від сплати податків, повинні належати особі, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення товарів. Питання про тимчасове ввезення (вивезення) товарів врегульовано Конвенцією про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (набула чинності 22 вересня 2004 р.), гл. 34 МК, Законом від 13 вересня 2001 р. № 2681-ІІІ «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України».

6. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо провадження у справах про порушення митних правил, за які передбачено адміністративну відповідальність, накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил, а також оскарження постанов судді (суду) у справі про порушення митних правил. Судове провадження таких категорій справ здійснюється в порядку, передбаченому МК та Кодексом України про адміністративні правопорушення, і не належать до компетенції адміністративних судів.

_________________________________________________________

* Витяг з узагальнення до друку підготовлено суддею Верховного Суду України М.Б. ГУСАКОМ, науковим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України О.Г. ЛИТВИШКО та головним консультантом цього управління Н.В. МАРХАЙ.