На засіданні Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України обговорено узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення), а також кримінальних справ про злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Проведене узагальнення судової практики про злочини щодо службового підроблення засвідчило, що суди загалом правильно вирішують питання стосовно кваліфікації дій винних осіб, дотримуються вимог кримінального і кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ даної категорії.

Водночас здійснене узагальнення дало можливість висвітлити окремі проблемні питання, зокрема щодо визначення предмета злочину, суб’єкта злочину, а також щодо призначення покарання особам, визнаним винними у вчиненні службового підроблення.

Так, у суддів виникали певні труднощі щодо предмета злочину, тобто визначення того чи іншого документа офіційним. Складність цього питання зумовлена тим, що в чинному КК не наведено критеріїв, яким повинен відповідати офіційний документ як предмет службового підроблення. Крім того, в диспозиції ст. 366 КК поряд із поняттям «офіційний документ» вживається й поняття «документ».

Також суди не завжди чітко вказують, за яким критерієм особу визначено як службову. Нерідко у постановлених вироках суди не конкретизують функції або обов’язки, які виконувала особа і за якими вона визнана службовою.

Водночас Законом України від 11 червня 2009 року № 1508-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який набирає чинності з 1 січня 2010 року, внесено відповідні зміни і доповнення до положень КК, зокрема дано нове визначення поняття «службова особа» та поняття «офіційний документ», а також виключено з диспозиції ст. 366 КК поняття «документ». Зазначене сприятиме правильному й однаковому застосуванню судами законодавства під час розгляду справ цієї категорії та поліпшенню якості їх розгляду.

Узагальнення також висвітлило проблему застосування судами обов’язкового додаткового покарання у виді позбавлення засудженого права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Суди відповідно до вимог закону зобов’язані застосовувати таке покарання і лише у разі наявності підстав для застосування ст. 69 КК, тобто обрання покарання більш м’якого, ніж передбачено законом, вправі його не застосовувати. Вивчення кримінальних справ показало, що не всі суди дотримуються цих вимог закону.

Окремі суди також допускають порушення при застосуванні до засуджених осіб звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання відповідно до ст. 77 КК виконуються самостійно. Узагальнення засвідчило, що нерідко суди у вироках не зазначають, що особа звільняється від відбування лише основного покарання, що призводить до звільнення таких осіб від усіх видів покарання.

Проведене узагальнення практики розгляду судами справ про злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку засвідчило, що при розгляді зазначеної категорії справ окремі суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак вчинених злочинів.

Зокрема, у суддів виникають труднощі при кваліфікації дій винних осіб, коли несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж здійснювалося з корисливих мотивів, з метою викрадення чи заволодіння чужим майном. Зазначені дії і органи досудового слідства, і суди помилково кваліфікують лише за статтями КК, якими передбачено відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, не кваліфікуючи такі дії за сукупністю злочинів, у тому числі й за відповідний злочин проти власності.

Призначаючи покарання за вчинення даного виду злочинів, суди іноді не застосовують обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено злочин.

За результатами обговорення висновки узагальнень схвалено та прийнято рішення підготувати і направити відповідні витяги до апеляційних судів, зорієнтувавши їх на однакове й правильне застосування законодавства, та опублікувати їх у журналі «Вісник Верховного Суду України».