Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Проблеми судово-правової реформи Запровадження відновного правосуддя Міжнародна конференція “Формування української моделі відновного правосуддя” (матеріали підготовлені Українським центром `Порозуміння`) Яніна Валюк ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Яніна Валюк
Польський Центр Медіації


Практика проведення медіації на основі відновного правосуддя:

· про конференцію відновного правосуддя ми довідалися у 1997 році від Мартіна Райта з його виступу на міжнародній конференції на тему медіації з неповнолітніми правопорушниками, що скоїли кримінальний злочин;
· ми почали проводити медіації у формі конференції відновного правосуддя в рамках втілення експериментальної програми медіації з неповнолітніми правопорушниками, що скоїли кримінальний злочин, розуміючи, що конференція відновного правосуддя є ніби медіацією у розширеному складі, на яку запрошені люди, які певним чином пов‘язані з кримінальним вчинком підлітків (як медіатори-початківці, ми провели процедуру медіації у справі існуючого конфлікту між тринадцятирічними підлітками, інша медіація була пов‘язана з потерпілим і неповнолітнім правопорушником, що вчинив кримінальний злочин);
· у 2001 р. Єва Гурська, член Головного Правління, закінчила свою магістерську роботу „Медіація як форма відновного правосуддя”. У той час ми аналізували різницю між карним і відновним правосуддям і ретельно вивчали книгу Говарда Зера, яку як подарунок отримали особисто від нього на конференції медіаторів, що проходила у Москві („Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя”, Пенсільванія. Книжку було перекладено на російську мову й видано у 1998 р. Центром „Судово-правова реформа” у Москві), а також матеріали з Англії від Мартіна Райта та тексти його промов на конференціях, що відбулися у 1998 і 2000 роках, а ще його книжку „Повернути гідність правосуддю”;
· у 2003 і 2004 рр. до Польщі приїздив Джім Конседін і проводив для нас тренінги; у ПЦМ було видано його книжку „Відновне правосуддя: повернення соціальної злагоди”;
· найважливішими для нас були критерії відновного правосуддя:
· слід було усвідомити: по чому ми пізнаємо, що медіація/конференція відновного правосуддя проводиться у формі відновного правосуддя.
Спираючись на роботи вищеназваних авторів, ми, передусім, звертаємо увагу на такі критерії:

· самопочуття потерпілих;
· стосунки між потерпілим і правопорушником;
· громадська думка місцевих жителів;
· майбутнє.
Потерпілі:

· чи було враховано стан, у якому перебували потерпілі;
· чи спочатку слід надати родинну або юридичну допомогу, чи вдалося це зробити;
· чи відчувають потерпілі, що відбулося відновне правосуддя, чи мали вони можливість сказати свою правду про те, що відбулося;
· чи належним чином їх відмежували від подальших актів насилля;
· чи отримали вони необхідну інформацію про злочин і правопорушника;
· чи був вагомим їх голос під час процедури медіації/конференції відновного правосуддя;
· чи потерпілий отримує необхідну допомогу від людей, що ведуть процедуру медіації, конференцію;
· чи подібну допомогу отримує його родина, чи вона відчуває підтримку;
· чи були задоволені інші потреби потерпілих: матеріальні, процедурні, психологічні тощо.
Чи приділяється достатня увага стосункам між потерпілим і правопорушником?

· чи мають сторони можливість зустрічатися (безпосередньо чи опосередковано) у безпечному місці;
· чи існує можливість звернутися до лікаря, психолога, психотерапевта у разі необхідності;
· чи створюється атмосфера для того, щоб поділитися інформацією про подію, і чи хтось заохочує до такого обміну досвідом;
· чи медіатор має можливість обговорити, яким чином слід протиставитися наклепам.
Чи враховуються проблеми, що хвилюють громаду?

· чи місцева громада задоволена проведеною конференцією відновного правосуддя та її наслідками;
· чи ставиться питання профілактики злочинності у даній місцевості;
· чи громада відчуває необхідність компенсації за скоєну шкоду й кривду;
· чи представники місцевої громади беруть участь у конференціях відновного правосуддя.
Чи враховується майбутнє?

· чи створюються умови для вирішення проблем, що стали причиною даного випадку;
· чи створюються умови для вирішення проблем, які були зауважені під час проведення переговорів;
· чи звертається належна увага на плани на майбутнє;
· чи створюються умови для відстеження, перевірки й профілактики подібних випадків у майбутньому.
Сьогодні у Польщі існують два підходи до проблеми вини й покарання.

Один – спрямований на те, щоб за завдану шкоду виносити вирок, який повністю буде адекватним заподіяній кривді. Такий підхід демонструє суд, який враховує різні обставини, вислуховує думку різних осіб, застосовує кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси, щоб знайти відповідний параграф для визначення вини. Потерпілий, у такому випадку, відіграє мінімальну роль. А зважаючи на величезну кількість справ, що чекають своєї черги для їх вирішення, суд не має часу займатися проблемами потерпілого, сподіваючись, що понесене правопорушником покарання принесе жертві сатисфакцію.

Другий підхід спрямований на те, щоб у зв’язку з провиною правопорушника й заподіяною кривдою зробити все можливе задля виправлення ситуації. Перед усім виправити шкоду, заподіяну безпосередньо потерпілому, тим усім, хто якимось чином (безпосередньо чи опосередковано) був пов’язаний з вчиненням кримінального вчинку чи злочину; а також шкоду, заподіяну місцевій громаді, в якій діяв правопорушник.
· Другий підхід до провини й покарання спирається на зовсім іншу справедливість, ніж та, що передбачена у кримінальному й кримінально-процесуальному кодексах, або у кримінально-виконавчому та інших кодексах. Це – справедливість, яка є не карним, а відновним правосуддям. Справедливість, яку, як Мартін Райт, ми можемо називати людською, а не судовою справедливістю. Ця справедливість повинна полегшити людині життя й направлена вона не на покарання, а на відновлення порушеної вчинком суспільної злагоди та на заспокоєння потерпілого.
· Медіація й конференція відновного правосуддя – це інститути, покликані слугувати людям, хоча вони допомагають і карному правосуддю. Завдяки їм інститут правосуддя починають більше шанувати.
· Суттю як медіації, так і відновного правосуддя є те, що їх учасники беруть справу у власні руки. Рішення залежать тільки від них. Ні медіатор, ні координатор чи модератор конференції відновного правосуддя не намагаються бути суддею чи арбітром. Вони лише виступають у ролі вартового процедури порозуміння сторін, які особисто є господарями такої зустрічі. Вони лише дбають про те, щоб досягти сатисфакції по суті питання, тобто щоб максимально задовольнити очікування й потреби (а це можна зробити в різних формах) потерпілих людей, щоб сторони відчули сатисфакцію від процедури примирення, щоб медіація чи конференція відновного правосуддя були проведені відповідно до сподівань сторін і, врешті, щоб запанувала психологічна сатисфакція в однієї й іншої сторони.
· У конференції відновного правосуддя бере участь багато осіб. Окрім потерпілого й правопорушника це є люди, яких торкається або торкнувся злочин: родичі й товариші, знайомі, представники різних організацій і установ, а також – що дуже важливо – представники місцевої громади, якій було завдано шкоду.
· Таким чином, у проведенні медіації й конференції відновного правосуддя закладено глибокий сенс тому, що завдяки цьому люди самі починають піклуватися про власні справи, цікавитися ними й будувати громадянське суспільство, що може впоратися з власними проблемами.

Можливості відновного правосуддя є дуже широкими. Вони не обмежуються лише медіацією чи конференцією відновного правосуддя (які є інститутами, що нині найкраще дозволяють втілювати відновне правосуддя у життя).

    Система відновного правосуддя

    Медіація
    - це добровільне й конфіденційне
    порозуміння сторін у присутності
    неупередженого, нейтрального
    медіатора з метою досягнення
    угоди/примирення
                                  Конференція відновного правосуддя
                                  - це добровільне спілкування сторін
                                  та осіб, що безпосередньо чи
                                  опосередковано пов’язані з
                                  кримінальним вчинком чи
                                  злочином, а також представників
                                  місцевої громади, установ і організацій,
                                  зацікавлених справою. Координатором
                                  і керівником процедури цих зустрічей є неупереджений медіатор.
    Поліція

    здійснює перший контакт зі сторонами,
    направляє до установи або людини,
    гідної довіри й ведення справи медіації чи
    конференції відновного правосуддя.
    Веде спілкування з цими людьми,
    враховуючи постулати відновного правосуддя.

                                  Прокуратура
                                  направляє справи на процедуру медіації
                                  й конференції відновного правосуддя.
                                  Враховує потреби потерпілого.
    Суд – кримінальні справи

    встановлює провину й спосіб підходу до
    потерпілого й правопорушника, враховуючи
    елементи відновного правосуддя, потреби
    потерпілого, дбаючи про те, щоб правопорушник
    зробив свій власний внесок у справу відновлення
    громадської рівноваги, порушеної внаслідок
    злочину тощо.

                                  Суд – сімейні справи й справи неповнолітніх
                                  направляє на медіацію, зокрема на конференції відновного правосуддя.
                                  Веде справи у суді згідно із засадами відновного правосуддя.
    Суд – цивільні справи

    направляє на медіацію та конференції
    відновного правосуддя, передусім у випадках
    вчинення ненавмисного злочину.

                                  Громадське життя
                                  школа, навчальний заклад, робота
                                  виховні установи, установи перевиховання, виправні установи.
    Сімейне життя

    взаємини: між батьками, батьками й дітьми,
    між дітьми, з усіма іншими членами сім‘ї.

    Необхідність роздумів над етичністю вироку суду у питанні міри покарання

    Від рішення судді залежить, що буде зі обвинуваченим, чи буде він визнаний винним і яке йому буде винесене покарання. Тому суддя несе особливу відповідальність.

    Ось чому існує необхідність етичних роздумів над судовим вироком щодо покарання.

    „Подумай, що присудиш, коли судиш”, – це застереження свого часу було визнано за одну з провідних ідей у сучасній кримінологічній дискусії (з‘їзд у Зальцбурзі, 1983 р.).

    Слід поставити собі два запитання:

    1. чи провина в етичному аспекті має бути основою для судового рішення щодо покарання?
    2. чи покарання може бути засобом перевиховання й примирення?
    Винесену міру покарання можна визнати справедливою, коли її величина відповідає величині провини правопорушника. Але як це виміряти? Провину й покарання сприймають як „порівняльні величини”. А у цей час „провина, або вина” є річчю більш етичною й психологічною, а покарання – типово юридичною. Провина стосується внутрішньої сфери людини й за неї не можна просто „відплатити”, тобто чисто зовнішньо й механічно виправити згідно із засадою стислої адекватної справедливості.

    Сьогодні провина перестає бути категорією, що сама по собі є зрозумілою. Останнім часом у провині враховується також соціальний аспект. Частина провини була викликана неправильними, хибними суспільними структурами. Наприклад, йдеться про таврування людини найближчим оточенням, дехто називає це просто „соціологічним детермінізмом”.

    А буває так, що провина частково покладається на людину, а частково на суспільство, в якому ця людина виросла й живе. Це ускладнює чітке визначення величини провини й рівня відповідальності людини, а у зв’язку з цим також і розміру покарання, яке б заслуговувало називатися справедливим.

    Етична вина – це неправильна внутрішня позиція, а юридична вина виражається в зовнішній поведінці, що не відповідає правовій нормі, тобто є чимось таким, що об’єктивно відчувається. Рівень відхилення від правової норми визначає правова інстанція.

    Вина – це реально існуюча дійсність, складовою частиною якої є об’єктивний елемент (тобто факт вини – порушення існуючих норм поведінки та загально визнаних цінностей) і суб’єктивні елементи, тобто усвідомлення й відчуття провини, що виражається у муках сумління. Чи міра покарання, винесена судом, може (й наскільки) допомоги зрозуміти вину та її наслідки?

    Чи покарання може бути засобом перевиховання й примирення?

    Покарання по суті є негативною реакцією. Тому, чи може воно дати позитивні результати? Чи завдяки покаранню можна примирити правопорушника з його жертвою або з громадою, перед якою він завинив і від якої відокремився?

    Чи репресію можна поєднати з превенцією?

    Деякі теоретики й педагоги говорять про покарання як про захід по очищенню рани перед тим, як її зашити. „Без цього болісного заходу рана не загоїться”, – кажуть вони. Фома Аквінський писав: „Високу міру покарання, що виноситься при земному житті, лише тоді можна виправдати, коли вона водночас лікує”. „Господь не хоче смерті грішника, він хоче направлення його на путь істинний”. Не можна втрачати надію в можливість зміни, виправлення людини. Проте існує різниця між так званим „політичним виправленням” і “моральним виправленням”. Людина повинна внутрішньо виправитися – від цього буде значно більша користь суспільству. Таке виправлення здається неможливим без урахування етичного виміру провини й покарання. Звідси взялася ідея покути. Покарання здійснюється проти волі правопорушника, покута – за його волею, бо пов’язана з зрозумінням ним заподіяного зла, бажанням виправити кривду. А без усвідомлення вини це є неможливим. Коли він усвідомить, він сам зробить перший крок, щоб примиритися з громадою, з якої він походить. При усвідомленні вини автоматично виникає потреба покути, розкаяння, повернення порушеної рівноваги як внутрішньої, так і зовнішньої. Це є можливим лише у випадку, коли правопорушник сприймає покарання як відшкодування заподіяного зла. До покути можна намовляти й підштовхувати. Це є проблема усвідомлення правопорушником усього лиха, заподіяного суспільству чи громаді його вчинком, у цьому й полягає найважливіша різниця між медіацією й конференцією відновного правосуддя. Модератор працює над тим, щоб правопорушник зрозумів лихо, заподіяне його поганим вчинком, проявив щире розкаяння й на першій же зустрічі-конференції визнав це. Признання має прозвучати у присутності всіх людей, що прийшли на зустріч. Це може бути й велика кількість осіб.

    Застосування карних примусових засобів має бути раціональним (принцип “батога й пряника”). Слід сторонитися крайніх тенденцій. Слід відрізняти покарання від помсти („помста – це не правове застосування насилля у відповідь на подібне безправ’я” – проф. В. Молінські). „Слід намагатися обмежити безправ’я, а не примножувати й посилювати його”.

    Покарання не повинно ображати особистої гідності людини. Ніхто не може втратити право на людську гідність. Якщо має наступити виправлення, то покарання повинно слугувати відновленню почуття власної вартості, тобто гідності. Жорсткі покарання викликають грубість і агресію. Тому, покарання також може більше базуватися на ідеї відновного правосуддя, ніж на ідеї карного правосуддя, правосуддя помсти. Правосуддя, що спирається на помсту, не поверне суспільної злагоди. Тому дуже важливо знати: що ми вважаємо метою покарання при застосуванні карного правосуддя?

    Покарання має бути справедливим по відношенню до потерпілого й до всіх, хто має право на належний захист від злочину. Як у виправній практиці справитися з цим завданням? Слід було б усунути смертну кару , а також такі покарання, що є пасивним відсиджуванням у в’язниці й не сприяють ні розвиткові людини, ні її моральному відродженню, ані поверненню суспільної злагоди.

    Ті, хто карає, повинні бути на вищому етичному рівні від того, кого судять. Лише тоді покарані можуть забажати виправлення порушеної справедливості. Важливо, щоб правопорушник вносив свій власний внесок у справу повернення суспільної рівноваги, порушеної внаслідок його злочинного вчинку. Це є умовою для його примирення з громадськістю.

    Правопорушнику, зі свого боку, необхідно визнати власну вину, змінити поведінку й висловити готовність виправити заподіяну шкоду (в рамках його реальних можливостей), а потерпілому й усій правовій громадськості слід бути повністю відкритими й готовими вибачити провину, їх повинно об’єднувати почуття солідарності й громадської взаємної відповідальності. Це нелегко зробити у теперішніх умовах застосування ізоляційного покарання. Проте можливо. І тоді... з‘являться елементи відновного правосуддя й у польській системи тюремного покарання.

    Правопорушника під силою страху можна стримати від вчинення зла, його можна знешкодити, проте, це - зовнішні дії. Їх ефективність тимчасова. Недостатньо винного посадити „за грати” й вважати справу вирішеною. Покарання повинно бути продумане так ретельно, щоб воно не гамувало, не зупиняло, а сприяло розвиткові людини. Необхідно, щоб радикально змінився стиль мислення й стиль поведінки колишнього правопорушника. Якщо суддя враховує ці обставини, це означає, що діє відповідно до відновного правосуддя.