Постановлені у справі судові рішення скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з необхідністю додатково з’ясувати обставини справи та перевірити їх належними доказами.

13 січня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтатурінвест” (далі – ТОВ) справу за позовом прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим та Міністерства будівельної політики і архітектури Автономної Республіки Крим до Ялтинської міської ради (далі – Міська рада), третя особа – ТОВ, про визнання недійсним рішення,

У липні 2007 р. прокурор м. Ялти звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Міської ради від 29 листопада 2006 р. № 312 ТОВ надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га для будівництва й обслуговування готелю в м. Ялті по вул. Дмитрієва в районі будинку № 16 без погодження з органом охорони культурної спадщини та за відсутності акта вибору земельної ділянки. Крім того, до прийняття оспорюваного рішення Міською радою не було вирішено питання щодо подальшого використання частини спірної земельної ділянки розташованим на ній садовим товариством “Дарсанівський узвіз” і не вжито заходів щодо її звільнення.

Господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 6 листопада 2007 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2008 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2008 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ТОВ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Задовольняючи позов прокурора м. Ялти, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився Вищий адміністративний суд України, вважали, що Міська рада, надавши ТОВ оспорюваним рішенням усупереч нормам Конституції України та Закону України від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ “Про охорону культурної спадщини” згоду на складання проекту відведення земельної ділянки без погодження з органом охорони культурної спадщини та за відсутності акта вибору земельної ділянки, вийшла за межі компетенції органу місцевого самоврядування.

Такого висновку суди дійшли без повного і всебічного з’ясування обставин справи, що підтверджується наведеним нижче.

Частиною 3 статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції Закону від 16 грудня 2004 р. № 2245-IV) на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, заборонено містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природно-заповідного й іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення; водного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 ЗК), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування – на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 ЗК).

Як зазначено в частині 4 статті 123 ЗК, вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу, що передбачає звернення зацікавленої особи із заявою (клопотанням) до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, який згідно зі своїми повноваженнями розглядає її та в тижневий строк з дня реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів (частина 7), а після отримання висновків зазначених органів згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту її відведення або мотивоване рішення про відмову (частина 10).

Водночас на підставі пунктів 4–5 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 427, відповідне клопотання зацікавленої особи місцева рада надсилає до постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів, яка погоджує орієнтовний розмір земельної ділянки, умови її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території.

Як убачається з матеріалів справи, оспорюване рішення Міської ради прийняте за попереднім погодженням із її постійно діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів, до складу якої входили: секретар Міської ради, голова постійної депутатської комісії з архітектури, містобудування, землекористування й екології міської ради, голова Ялтинського міського управління земельних ресурсів, голова управління головного архітектора виконавчого комітету Міської ради, представник Республіканського комітету охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головний державний санітарний лікар м. Ялти, голова управління екологічної інспекції Південнокримського регіону, голова управління з питань регулювання земельних відносин Міської ради. Результати роботи цієї комісії оформлені у вигляді акта вибору земельної ділянки, який підписаний усіма переліченими її членами та головою і завірений печатками.

З наведеного вбачається, що наданню ТОВ дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки передувало погодження заяви (клопотання), зокрема з органом охорони культурної спадщини. Проте на порушення частини 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) суди не дали належної оцінки цим доказам і не навели в судових рішеннях мотиви, з яких їх не було взято до уваги. Крім того, суди не встановили правову природу оспорюваного рішення про надання дозволу на розроблення проекту і не з’ясували, чи не порушувало воно чиї-небудь права та інтереси.

Суди також залишили поза увагою посилання прокурора на ту обставину, що на частині спірної земельної ділянки розташоване садове товариство “Дарсанівський узвіз”, а саме земельні ділянки № 35, 38 та 39, відносно яких не вирішено питання про подальше використання цим товариством і не вжито заходів щодо звільнення.

У статті 159 КАС зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим – рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Відповідно до частини 2 статті 243 КАС, якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки встановлення обставин, які є істотними для вирішення спору в цій справі, належить до компетенції суду першої інстанції, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а сама вона – направленню до цього суду на новий розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ялтатурінвест” задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2008 р., ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2008 р. та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2007 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.